Короткий зміст «Зимова битва»

У російській історії є події, золотом горять на скрижалях її ратної слави. І одне з них — Сталінградська битва (17 липня 1942-2 лютого 1943 рр.), яка стала Каннами XX століття.
Гігантська за масштабами битва ВВВ розгорнувся в другій половині 1942 року на берегах Волги. На окремих етапах у ньому з обох сторін брало участь понад 2 млн. чоловік, близько 30 тис. гармат, понад 2 тис. літаків і така ж кількість танків.
За час Сталінградської битви Вермахт втратив чверть своїх сил, зосереджених на Східному фронті. Його втрати вбитими, зниклими без вісті і пораненими — склали близько півтора мільйона солдат і офіцерів.

Етапи Сталінградської битви, її передумови

За характером бойових дій Сталінградську битвукратко прийнято ділити на два періоди. Це оборонні операції (17 липня — 18 листопада 1942 р.) та наступальні операції (19 листопада 1942 — 2 лютого 1943 рр.).
Після провалу плану «Барбаросса» і поразки під Москвою гітлерівці готувалися до нового наступу на Східному фронті. 5 квітня Гітлер видав директиву, в якій прописувалася мета літньої кампанії 1942 року. Це оволодіння нафтоносними районами Кавказу і вихід до Волги в районі Сталінграда. 28 червня Вермахт перейшов у рішучий наступ, взявши Донбас, Ростов, Воронеж…
Сталінград був великим вузлом комунікацій, що пов’язують центральні райони країни з Кавказом і Середньою Азією. А Волга — важливою транспортною артерією по доставці кавказької нафти. Взяття Сталінграда могло мати катастрофічні наслідки для СРСР. На цьому напрямку активно діяла 6-я армія під командуванням генерала Ф. Паулюса.

Сталінградська битва — бої на підступах

Для захисту міста радянським командуванням було утворено Сталінградський фронт на чолі з маршалом С. К. Тимошенко. Сталінградська битва коротко розпочалася 17 липня, коли в закруті Дону підрозділу 62-ї армії вступили в бій з авангардом 6-ї армії Вермахту. Оборонні бої на підступах до Сталінграда тривали 57 днів і ночей. 28 липня нарком оборони В. В. Сталін видав наказ №227, відомий більше як «Ні кроку назад!».
На початок рішучого наступу німецьке командування помітно посилило 6-ту армію Паулюса. Перевагу в танках було дворазовим, у літаках — майже чотириразовим. А в кінці липня з кавказького напрямку сюди ще була перекинута 4-а танкова армія. І, тим не менш, просування фашистів до Волги не можна було назвати швидким. За місяць їм під відчайдушними ударами радянських військ вдалося подолати лише 60 кілометрів. Для укріплення південно-західних підступів до Сталінграда був створений Південний фронт під командуванням генерала А. В. Єременко. Тим часом гітлерівці приступили до активних дій на кавказькому напрямку. Але завдяки самовідданості радянських воїнів наступ німців вглиб Кавказу було зупинено.

Сталінградська битва: кожен будинок — фортеця

19 серпня стало Чорною датою Сталінградської битви — танкова угруповання армії Паулюса прорвалася до Волги. Причому, відрізавши з півночі від головних сил фронту оборонявшую місто 62-у армію. Спроби знищити утворений військами противника 8-кілометровий коридор успіхом не увінчалися. Хоча радянські воїни виявляли приклади надзвичайного героїзму. 33 бійця 87 стрілецької дивізії, що обороняли висоту в районі Малі Розсішка, стали нездоланною твердинею на шляху переважаючих сил противника. Протягом дня вони відчайдушно відбивали атаки 70 танків і батальйону гітлерівців, залишивши на полі бою 150 убитих солдатів і 27 підбитих машин.
23 серпня Сталінград піддався жорстокій бомбардування німецької авіації. Кілька сотень літаків наносили удари по промисловим і житловим кварталам, перетворюючи їх на руїни. А німецьке командування продовжувало нарощувати сили на Сталінградському напрямку. До кінця вересня у складі групи армій «Б» налічувалося вже більше 80 дивізій.
На допомогу Сталінграда з резерву Ставки Верховного Головнокомандування були спрямовані 66-а та 24-а армії. 13 вересня штурм центральної частини міста почали дві потужні угруповання, підтримувані 350 танками. Почалася безпрецедентна за мужності і напруженості боротьба за місто — найстрашніший етап Сталінградської битви.
За кожний будинок, за кожну п’ядь землі бійці стояли на смерть, забризкуючи їхньою кров’ю. Генерал Родимців назвав бій у будівлі самим важким боєм. Адже тут немає звичних понять флангів, тилу, за кожним кутом може бути ворог. Місто безперервно зазнавав обстрілу і бомбардувань, горіла земля, горіла Волга. З пробитих снарядами нефтебаков нафту вогняними потоками спрямовувалася в бліндажі та окопи. Прикладом беззавітної хоробрості радянських воїнів стала майже двомісячна оборона будинку Павлова. Вибивши ворога з чотириповерхового будинку на вулиці Пензенської, група розвідників на чолі з сержантом Ф. Я. Павловим, перетворила будинок у неприступну фортецю.
На штурм міста противником було направлено ще 200 тис. навченого поповнення, 90 артилерійських дивізіонів, 40 саперних батальйонів… Гітлер істерично вимагав будь-якою ціною взяти волзьку «цитадель».
Командир батальйону армії Паулюса Р. Вельц згодом писав, що згадує це як страшний сон. «Вранці п’ять німецьких батальйонів йдуть в атаку і майже ніхто не повертається. На наступний ранок все повторюється знову…»
Підступи до Сталінграда дійсно усеивали трупи солдатів і рештки згорілих танків. Не даремно німці прозвали шлях до міста «дорогою смерті».

Сталінградська битва — «Гроза» і «Грім» проти «Урану»

Радянським командуванням був розроблений план «Уран» з розгрому гітлерівців під Сталінградом. Він полягав у тому, щоб потужними фланговими ударами відсікти ударне угруповання супротивника від основних сил і, оточивши, знищити. Група армій «Б», очолювана генерал-фельдмаршалом Боком, включала в себе 1011, 5 тис. солдатів і офіцерів, понад 10 тис. гармат, 1200 літаків і т. д. До складу трьох радянських фронтів, які обороняли місто, входили 1103 тис. особового складу, 15501 знаряддя, 1350 літаків. Тобто перевага радянської сторони було незначним. Тому вирішальної перемоги можна було досягти лише шляхом військового мистецтва.
19 листопада підрозділу Південно-Західного і Донського фронтів, а 20 листопада і Сталінградського — з двох сторін обрушили на розташування Боки тонни вогняного металу. Після прориву ворожої оборони війська почали розвивати наступ в оперативній глибині. Зустріч радянських фронтів сталася на п’ятий день настання, 23 листопада, в районі Калач, Радянський.
Не бажаючи миритися з поразкою в Сталінградській битві. гітлерівське командування зробило спробу деблокувати оточену армію Паулюса. Але ініційовані ними в середині грудня операції «Зимова гроза» і «Удар грому» закінчилися провалом. Тепер були створені умови для повного розгрому оточених військ.
Операція по їх ліквідації отримала умовну назву «Кільце». Із 330 тис. потрапили в оточенні гітлерівців до січня 1943 залишилося не більше 250 тис. Але угрупування не збиралася капітулювати. Вона мала на озброєнні понад 4000 гармат, 300 танків, 100 літаків. Паулюс пізніше писав у своїх спогадах: «З одного боку були безумовні накази триматися, обіцянки допомоги, посилання на загальну обстановку. З іншого — внутрішні гуманні мотиви — припинити боротьбу, викликані тяжким станом солдатів».
10 січня 1943 року радянські війська приступили до здійснення операції «Кільце». Сталінградська битва вступила в свою завершальну фазу. Притиснута до Волги і розсічена на дві частини вороже угруповання змушена була здатися.

Значення Сталінградської битви

Перемога в Сталінградській битві мала для СРСР величезне міжнародне та військово-політичне значення. Вона намітила корінний перелом в ході Другої світової війни. Після Сталінграда настав період вигнання німецьких окупантів з території СРСР. Ставши тріумфом радянського військового мистецтва, Сталінградська битва коротко укріпила табір антигітлерівської коаліції і викликала розлад у країнах фашистського блоку.
Деякі західні історики, намагаючись применшити Значення Сталінградської битви. ставлять її в один ряд з Туніським битвою (1943), під Ель-Аламейном (1942) і т. д. Але їх спростував сам Гітлер, який заявив 1 лютого 1943 року в своїй ставці: «Можливості закінчення війни на Сході шляхом настання більше не існує…»

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: