Тема минулої війни завжди находила і продовжує знаходити своє відображення в сучасній поезії, і кожен поет по-своєму осмислює і переживає її, породжуючи образи, в яких втілилися його власні уявлення про війну.
Расул Гамзатов також присвятив чимало рядків військової теми. Одним з найвідоміших його творів, що принесли йому всенародну славу і любов, став вірш «Журавлі». Воно присвячене полеглим солдатам, що залишилися на кривавих полях битв Великої Вітчизняної війни. З перших рядків вірша читач відчуває справжню печаль і біль, які відчував поет, замислюючись про долю загиблих солдатів. Біль, схожий на далекий і пронизливий журавлиний крик…
Мені здається часом, що солдати,
З кривавих не прийшли полів,
Не в цю землю полягли колись,
А перетворилися на білих журавлів.
Звернулися в білих журавлів солдати сьогодні волають до наших сердець з часів тих далеких», з давно минулих часів війни, забути які люди не зможуть ніколи.
…Не тому ль так часто і сумно Ми замолкаем, дивлячись у небеса.
Бачачи, як «подвечернею часом» летить по небу клин журавлів, поет уявляє, як йдуть за білими полями втомлені солдати. Ті, кому після довгої дороги війни не судилося повернутися додому. А журавлі у своєму крику немов выкликают їх імена — імена відомих та невідомих героїв, місце яких тепер не в земному, а у небесному строю серед гордих, велично пливуть по небу птахів.
Поет відчуває своє єднання зі зграєю журавлів і розмірковує про те, що, бути може, і він сам за порогом свого життя займе своє місце серед цих білих птахів. Він розмірковує про те, що настане день, коли й він буде кликати з небес всіх дорогих йому людей, що залишилися на землі, звертаючись до їх пам’яті і серця:
Летить, летить по небу клин втомлений —
Летить в тумані на кінець дня.
І в тому строю є проміжок малий — Бути може, це місце для мене!
Настане день, і з журавлиному зграєю Я поплыву в такий же сизій імлі,
З-під небес по-пташині окликаючи Всіх вас, кого залишив на землі.
Вірш «Журавлі» було покладено на музику композитором Яном Френкелем і стало піснею.
Цю пісню, без сумніву, можна назвати народною, оскільки немає людини, яка би ніколи не чув її і якого б вона не вразила своєю глибоким сумом, ліризмом, мудрістю рядків, красою образів.
Вірш став піснею тому, що його рядки чіпають душу будь — якого- і минулого поля битв фронтовика, в пам’яті якого постають образи загиблих друзів, окликающих його з нескінченної дали подібно білим журавлями, і нас, які знають про війну тільки з книжок та фільмів.
Вірш «Журавлі» можна назвати своєрідним реквіємом (богослужінням з померлим), присвяченим солдатам Великої Вітчизняної. Солдатам, загиблим на війні, але який зробив крок у безсмертя, залишившись в пам’яті нащадків, у нашій пам’яті. А пливуть по небу журавлі раніше окликають всіх, що живуть на землі, турбуючи і наповнюючи наші душі високою і світлою печаллю.