Короткий зміст «Житія Олексія чоловіка Божого»

АЛЬОША КАРАМАЗОВ — герой роману Ф. М Достоєвського «Брати Карамазови» (1878-1880), третій син Федора Павловича Карамазова, брат Івана Карамазова, Дмитра Карамазова і Смердякова. До моменту початку подій роману А. К. виповнилося двадцять років. Це був «ставний, червонощокий, зі світлим поглядом, аж пашить здоров’ям підлітків стік. Він був у той час навіть дуже гарний собою, стрункий, средневысокого зростання, темно-русявий, з правильним, хоча дещо подовженим овалом обличчя, з блискучими темно-сірими широко розставленими очима, дуже задумливий і мабуть зовсім спокійний». Мати А. К. Софія Іванівна, померла, коли йому було чотири роки. Перші три місяці після її смерті А. К. провів під наглядом слуги Григорія, потім разом з братом Іваном був узятий на виховання колишньої благодійницею Софії Іванівни генеральшей Ворохо-виття, а після її смерті потрапив у будинок предводителя дворянства Юхима Петровича Полєнова, де «його рішуче вважав за рідне дитя». Навчався в губернській гімназії, але за рік до закінчення курсу повернувся в рідне місто Скотопригоньевск і раптом оголосив, що хоче вступити в монастир і що ченці готові допустити його послушником». Духовним наставником А. К. в монастирі стає старець Зосима.

Оголошений у передмові «Від автора» головним героєм, А. К. тим не менш грає вельми скромну роль в інтризі роману, будучи головним чином конфідентом основних дійових осіб, їх втіленої в людський вигляд совістю. Таке положення свого героя Достоєвський пояснює тим, що його задум передбачає два романи: «Головний роман другий — це діяльність мого героя вже в наш час Перший же роман стався ще тринадцять років тому, і є майже навіть і не роман, а лише один момент з першої юності мого героя». Але якщо у фабулі роману А. К. задіяний слабо, то душевне життя героя буквально переповнена подіями. Протягом декількох днів А. К. випадає пережити смерть свого духовного наставника старця Зосими, вбивство батька, соціальну загибель брата Дмитра, духовний криза брата Івана, самогубство Смердякова і смерть хлопчика Илюшечки Снєгірьова, в долі якого А. К. бере живу участь. Всі ці драматичні події відбуваються на тлі численних містичних відкриттів і одкровень, пережитих як самим А. К. так і оточуючими його героями, посвящающими А. К. в тайники свого внутрішнього життя: батько допитується в А. К. є в пеклі «залізні гаки», старець Зосима проповідує про «інших світах», брат Іван розповідає поему «Великий інквізитор», Грушенька передає притчу про луковке, сам А. К. в містичному екстазі перед труною старця Зосими переноситься в євангельську обстановку на церемонію шлюбу в Кані Галілейській, де бачить Христа. Все це, заломлюючись в душі А. К. виявляє його людську сутність і характер. А. К. зображений в романі в момент серйозних духовних випробувань, волею автора він як би виявляється «у безодні на краю» і повинен зробити вибір — останній і остаточний — між вірою і правдою життя. Долаючи спокуси і спокуси, А. К. робить цей вибір: «Пробачити йому хотілося всіх і за все і просити вибачення, о! не себе, а за всіх, за все»Шв.

Судячи з чорновим записів, А. К. спочатку був задуманий таким самим філософом, як і Іван. Але в остаточному варіанті Достоєвський вважав за краще зробити головною домінантою образу не високий інтелектуалізм, а мудрість серця. Серед головних рис характеру А. К. — відкритість, щирість, відсутність себелюбства, безкорисливість і цнотливість. Разом з тим письменник наділив А. К. такими властивостями особистості, як безстрашність, цілеспрямованість і воля. Саме поєднання цих рис дозволяє А. К. займати в романі абсолютно унікальне місце: «всі цього юнака любили, і це з самих дитячих років його». Присутність А. К. піднімає інших смути буденного життя, облагороджує та очищує їх, разом з А. К. в похмурий і суєтний світ Ското-пригоньевска входить світло вышней Істини. Не випадково інші називають його «ангелом», «херувим». При всій складності і драматизм випадають на частку А. К. душевних випробувань Достоєвський наділяє його образ виключної цілісністю і визначеністю, надає йому не тільки глибину і завершеність, але і незвичайну «масштабність» (Р. Гуардини). А. К. належить текст житія старця Зосими, який являє собою головне зміст шостої книги роману «Російський інок», за задумом Достоєвського є відповіддю на крайні аргументи атеїзму, виставлені в поемі «Великий інквізитор» і в розділі «Бунт».

Важливим моментом у розумінні образу А. К. є той факт, що дія другого, «головного», роману повинно було розвернутися в рік 33-річчя героя. Ця недвозначна паралель з життям Христа досить чітко запланована і проведена і в «Братах Карамазових». У цьому сенсі А. К. стоїть у ряду т. н. христоподобных героїв Достоєвського, таких, як Іван Петрович, оповідач з «Принижених і ображених», і «Князь Христос» Лев Миколайович Мишкін («Ідіот»), і висловлює мрію письменника про пришестя «російського Христа». У світлі євангельських подій «момент з першої юності героя» очевидно, слід пов’язувати з темою спокуси віри. Ця ж тема акцентована та іншої християнської паралеллю, яка послідовно проводиться в романі, — житієм Алексія, чоловіка Божого. У цьому зв’язку сюжетної кульмінацією роману слід визнати сьому книгу «Альоша».

Можливим літературним прототипом А. К. Л. П. Гроссман називав персонажа роману Жорж Санд «Спиридон» ченця Олексія. А серед реальних осіб подібні риси сучасники відзначали в Олексія Храповицком (згодом митрополит Антоній Храповицький), з яким Достоєвський був добре знайомий. Революціонер-народник, терорист Д. В. Каракозова, який також іноді згадується у зв’язку з чином А. К. швидше за все міг бути прототипом спочатку задуманого ге роя, але зовсім не того, який виведений в остаточному вигляді.

За свідченням А. С. Суворіна, Достоєвський планував написати згодом роман, «де героєм буде Альоша Карамазов. Він хотів провести його через монастир і зробити революціонером. Він зробив би політичний злочин. Його б стратили. Він шукав би правду і в цих пошуках, природно, став би революціонером» (Суворін А. С. Щоденник. Пг. 1923. С. 16). Однак логіка художнього розвитку «Братів Карамазових», виведений у романі образ А. К. і недвозначні авторські ремарки в тексті виключають такий розвиток подій.

При всій значущості для роману і самого Достоєвського образу А. К. критика поставилася до нього без належної уваги. «Молодший з братів Карамазових, Альоша, змальований блідіше інших, — писав К. В. Мочульський, відображаючи думку багатьох своїх колег. — Його особиста тема заглушена пристрасним пафосом Дмитра та ідейної діалектикою Івана». Подібне сприйняття образу позначилося і на подальшій рецепції його творчості інших письменників. Серед героїв світової літератури XX століття найбільш типологічно близькими можна вважати Йосипа з роману Т. Манна «Йосип і його брати» і Овдія Каллістратова — персонажа роману Ч. Айтматова «Плаха». Найбільш співзвучним мальовничим чином є картина М. В. Нестерова «Філософи» — подвійний портрет П. А. Флоренського і С. Н. Булгакова, в рисах яких багато глядачі визнавали схожість з їх уявленнями про героїв останнього роману Достоєвського — А. К. і Іваном. Неодноразові спроби втілити образ А. К. в театрі і в кіно не приводили до скільки-небудь значним художнім відкриттям.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: