Короткий зміст «Євшан зілля»

Раптом згадав про євшан-зілля, дістав і дав юнакові понюхати ту бадилля. З часом сталося диво. Хлопець зблід, «Рідна степ — широка, вільна і квітчаста — раптом постала перед очима, з ним і батенько нещасний. Воля, волошки кохана! Рідні шатра, рідні люди…» Він скрикнув: «Краще в ріднім краї милому лягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані жити!» — і попрямував разом із співаком в дорогу, оминаючи сторожа.

Жив колись у Києві в неволі улюблений син половецького хана, малий хлопчина. Якось під час походу його взяв у полон князь Володимир Мономах і залишив при собі за вроду. Хлопчик жив у розкошах і з часом потроху став забувати рідний степ, а чужий край і звичаї вважав рідними. Але не так жилося хану «без коханої дитини», в самотині. Він сумував і журився, не їв і не спав. Тоді покликав свого співака і звернувся до нього з такими словами: «Слухай, старче, ти носишся ясним соколом у хмарах, сірим вовком в полі скачеш, розумієш у чарах.

«Україна! Мати рідна! Сталося чи не те ж з тобою?» Залишилося багато твоїх синів, не відцуралися вони від тебе? Коли-то були кобзарі — співці народні, що доносили до людей » Заповіти благородні», «тепер же тієї сили, духу, що піднімає на ноги, в нас нема і манівцями ми блукаємо без дороги. Де ж той євшан взяти, те зілля — приворот, щоб на певний шлях направити?!»

Божий дар ти маєш з неба — людям долю віщувати, словом, піснею своєю всіх до себе привертати». І попросив його піти на Руську Землю, відшукати сина, розповісти, як за ним сумує його батько. А щоб він згадав усе, хан сказав посланцю: «Заспівай ти йому пісню нашу, рідну, половецьку, прожиття вольготное наше, нашу вдачу молодецький. А якщо не поможе, дай йому євшан-зілля, щоб, понюхав, згадав він степу вільного привілля». І пішов співак в дорогу, ішов три дні і три ночі. Прийшов у Київ опівночі, прокрався, як злодій, до сина свого пана і почав його умовляти повернутися. Але слова на хлопця не діють, бо забув він і батька, і родину. Тоді співак вдарив по струнах, заспівав пісню «вільного народу» «про лицарських походах», «про славні події». Спочатку «ревли-стогнали струни», «мов скажена хуртовина». Потім спів змінився на «народне, колискове». Співак тихо заспівав молодому половчанину ту пісню, яку йому співала мати, коли колихала. Але пісні «не вразили юнацьке серце». Схилив голову старець у розпачі: «Там, де рустка замість серця, порятунку вже не буде. «

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: