Короткий зміст Євгеній Носов Червоне вино перемоги для читацького щоденника, читати короткий переказ онлайн

У творі автор показує кінець страшної і довгої війни, порівнюючи її зі святом. Радіють не тільки люди, а й природа. Адже саме навесні з її пожвавленням приходить звістка про швидку перемогу.

З перших сторінок розповіді ми бачимо, як кілька солдатів виявляються в госпіталі під Серпуховым. Поранених бійців привозили протягом тижня в холодну погоду. Перед тим, як розмістити їх в палати, медичні сестри переховували їх теплими покривалами. А коли солдати потрапили в чисті і світлі палати. Вони не могли натішитися, що вони знаходяться в хороших умовах і за ними доглядає сумлінну персонал. Але, незабаром ця чистота і білизна стала їх дратувати, так як почали турбувати рани, і в палаті стояв нестерпний запах. А лежало там одразу дванадцять військовослужбовців.

Кожен день по радіо передавали, що фронт наближається до Німеччини, і наші воїни так мужньо б’ються, що вже багато хто не повернуться до своїх родин, а залишаться на полі брані. Поранені радіють від того, що скоро наша армія захопить Берлін, і в теж час їх переповнює гіркоту з причини свого перебування в лазареті.

З усіх лежать в палаті тільки двоє поранених можуть пересуватися, так і те, Міхаю снарядом відірвало руки. Але найважчим хворим був Копешкин. Він практично не рухався і не спілкувався. Як-то раз йому прийшла звістка від рідних, але він навіть не міг тримати в руках листок, йому допомогли сусіди по палаті. Прочитавши його, він довго розглядав написаний адресу.

Радіо не відключали взагалі, всі чекали кожен день новини з фронту. І ось, нарешті, гітлерівська армія розбита. Всі, хто міг, вийшов на вулицю. Заграла музика. Начальник госпіталю розпорядився привести всіх воїнів в порядок, зварити святковий обід і доставити вино.

Відзначивши перемогу, поранені побачили, як Копешкин теж почав трохи говорити. Виявляється, хлопець був родом з Пензи. Та у них там дуже добре. Щоб якось підбадьорити його, в руки Копешкину дають малюнок його будинку з мальовничою природою. Він так і тримав цей листок до ранку. Однак, не встиг він сьорбнути ковток вина, від важких ран помер. І тільки після його смерті бійці дізналися, що його звуть Іваном, і що до війни він був звичайним візником.

Оповідання вчить нас любити і оберігати Батьківщину, як захищали її наші діди. І жити в мирі та злагоді, не допускати кровопролитних воєн.

Докладний переказ

У книзі описується травень 1945 року. Розповідь йде від самого автора. Чоловік перебуває в госпіталі. Тут йому спокійно, так як він знаходиться далеко від страшної і кривавої війни.

Лежачи на лікарняному ліжку, він слухав радіо. В ефірі були військові новини. З новин він дізнався, що Будапешт упав, фашистів з тріском вигнали з Відня. Радіо працювало цілодобово по всьому госпіталю, ніхто його ніколи не вимикав, всі сподівалися почути самі заповітного слова «Перемога!»

В тій палаті, яку описує автор, лежало кілька тяжкопоранених солдатів і парочку які вже одужували. В найдальшому кутку на ліжку лежав Саша Селіванов. Юнак. До війни він ставився як до гри в шахи. На жаль, він не міг ходити, його ногу дуже сильно роздуло, і вона постійно визирала з-під ковдри. У нього була кличка – Самохідка.

Ще в палаті знаходився чоловік, років сорока з Межина, прізвище його Бородухов і Копешкин. Копешкин був молодшим, але у нього була травма хребта і рук, на великий жаль, хлопець був паралізований на всю свою решту життя. Він не розмовляв, а ледве-ледве шепотів. Шепіт його з кожним днем вщухав, хлопець повільно вмирав. Як-то раз йому прийшов лист, сусіди по палаті поклали лист йому в руку, Цілу добу вона таки й пролежало там, поки Копешкин не попросив подивитися зворотну адресу.

Минуло кілька тижнів, у палаті настрій піднімався, так як наші солдати були вже в Берліні, і наближалася та сама омріяна перемога.

І в одну ніч, з лікарні було чути гучний тупіт чобіт, це був полковник Туранцев. Військовий прийшов сказати солдатам, що ми перемогли фашистів. Він наказав своєму заступнику Звонарчуку видати хворим чистий одяг, і приготувати на обід останнього порося. Так само сказав, що б той дав по склянці червоного вина всім. Ось вона, Перемога.

Коли полковник пішов, все в госпіталі зашаруділо. Вийшли сусіди по інших палатах. Під вікнами гримів оркестр. Вже гриміли салюти. Всі солдати почали розповідати про своїх будинках, в яких красивих місцях вони живуть. Хтось описував міста, хтось села. Санітарки поміняли всім білизна, принесли суп і склянки з червоним вином. Тут і Копешкин трохи отямився, намагався щось сказати.

Хтось із чоловіків намалював річку, ліс і красивий будинок. Цю картину дали в руки Копешкину, зашепотів той ледве-ледве, що це його будинок. Далі усі розмовляли, раділи довгоочікуваної Перемоги. У всій цій метушні ніхто й не помітили, як наступив вечір. За вікном продовжував далеко грати оркестр, і були чутні салюти. В палату зайшли санітари, витягнувши малюнок з його рук, мовчки, забрали хлопця.

Все так радували Перемозі, що ніхто і не побачив, як молодий хлопець помер. Помер, але він дочекався омріяної Перемоги. Сім’я чекала його, а замість нього до них прибуде похоронка. Його склянку з червоним вином сусіди поділили між собою і пом’янули хлопця. А за вікном все раділи Перемозі.

Читати короткий зміст Червоне вино перемоги. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: