У цій комедії головне — не сюжет, а герой, «хвалькуватий воїн». У старі часи В Греції професійних воїнів не було, були ополченці. А потім, коли війна стала професією, то з’явилися лихі найманці, які йшли на службу до кого завгодно, хоча б на край світу, здебільшого гинули, а хто не гинув, той повертався на батьківщину розбагатів і гучно хвалився чудесами, які він бачив, і подвигами, які він начебто зробив. Такий враз розбагатів хвалькуватий воїн-грубіян став в комедіях постійним персонажем.
У Плавта його звуть пишним ім’ям Пиргополиник, що означає «Башнеградопобедитель». Він сидить перед своїм будинком і стежить, як слуги чистять його обладунки — «щоб яскравіше сонця!». При ньому — прихлебатель по кличці Хлебогрыз, вони удвох вважають, скільки ворогів уклав Пиргополиник у своїх походах: кого в Скіфії, кого в Персії, всього сім тисяч, і всіх за один день! А то ще в Індії він однією лівою перебив слону руку, чи то пак ногу, і то ударивши лише абияк! І взагалі, який він герой — богатир, і хоробрий, і красень, і як жінки його люблять!
Насправді ж він шахрай, боягуз і розпусник. Про це повідомляє публіці його раб на ім’я Палестрион. Палестрион служив в Афінах у одного хлопця, а той любив одну дівчину. Коли юнак був вдома, ось цей самий Пиргополиник обманом викрав цю дівчину й привіз її сюди, в місто Ефес. Палестрион помчав попередити пана, але в дорозі його схопили пірати і продали в рабство цього ж Пиргополинику. Втім, йому вдалося-таки переслати звісточку колишньому хазяїну; той приїхав в Ефес, оселився по сусідству з воїном у доброго дідуся і таємно бачиться з коханою. Ось на сцені будинок воїна, а ось будинок старого, вони поруч, і між ними розумний раб легко спорудив потайний хід.
Все б непогано, але інший раб воїна підгледів за побаченням закоханих, і старенький сусід дуже стривожений: не влаштував би буян воїн йому погрому. «Гаразд, — каже Палестрион, — выдумаем, ніби у його дівчини була в Афінах сестра-близнючка, от вона й оселилася зі своїм коханцем у тебе, старий». Що ж стосується свідка, то його можна заплутати і залякати: з нього і попит, якщо недогледів. Справді, поки соглядатай поспішає з доносом, дівчина, пробравшись по таємного ходу, виявляється вже вдома і обрушується на нещасливого донощика як на наклепника; а потім, знову перебравшись до сусіда, вона вже показується відкрито і під виглядом власної сестри милується з юнаків, а у нерозумного раба голова зовсім йде обертом.
Старий сусід не проти такого розіграшу, так що юнакові-афінянинові навіть незручно: стільки клопотів з-за нього! «У таких справах я радий допомогти, — відповідає старий, — я й сам ще ласий до дівчат, а вони до мене: вихований, дотепний, люб’язний — справжній эфесец!» «А що ж досі неодружений?» — дивується хлопець. «Свобода понад усе!» — гордо заявляє дідок. «Що правда, то правда!» — підтверджує раб. «А як же без дітей? — дивується хлопець. — Хто ж про тебе дбає?» — Що ти! — відмахується старий, — ні один син не буде такий уважний і ввічливий, як далекі родичі, що сподіваються на мою спадщину: вони мене на руках носять!» — «А це й на краще, що ти не одружений, — говорить роб. —
Знайди-но ти гетеру, красиву і жадібну, і видай її за дружину…» — «Це ще навіщо?» — дивується старий. «Нехай вона прикинеться, ніби по вуха закохана в Пиргополиника і ніби передала мені для нього ось це твоє кільце…» — пропонує юнак. «Нічого не розумію, але вірю тобі: бери, роби що хочеш», — вирішує старий.
Герої без праці домовляються з гетерою; раб є до Пиргополинику, передає йому кільце, розхвалює сусідку, розписує її любов. Воїн, звичайно, вірить: як у нього не закохатися? Тепер, значить, потрібно тільки звільнитися від викраденої ним афінянкі, щоб нова красуня не ревнувала. Мабуть, навіть добре, що тут по сусідству з’явилася її сестра: воїн вирішується передати їй свою коханку з рук на руки, та ще й щедро обдарувати, щоб помалкивала, а рабу Палестриону за послуги дати свободу і відправити з ними провожатым, З’являється юнак, видаючи себе за довірену особу матері обох дівчат; воїн віддає йому свою афинянку, та зображує велике горе: ах, як тяжко їй розлучатися з таким красенем і богатирем! Юнак з подружкою, рабом і подарунками благополучно спливають в Афіни.
Чеснота восторжествувала, але порок ще не покараний. Однак і цього чекати недовго. Виступає гетера і розігрує, як задумано, дружину старого, закохану в Пиргополиника. Той слухняно слід на побачення з нею у сусідський будинок. Там на нього накидається старий господар з міцним рабами: «Як ти смієш, окаянний, під’їжджати до моєї дружини?» Його хапають, б’ють, гострять ніж, щоб вихолостити на місці; з гучними криками воїн відкуповується від розправи великими грошима і, «обмякши від побоїв», утікає з ганьбою, «Я обдурять, я покараний — але, на жаль, заслужено! Всіх розпусників б отак: стало б поменше їх. Ну, тепер додому! а ви нам, глядачі, I поплескайте!» Такою мораллю закінчується комедія.
У комедії «Хвалькуватий воїн» Плавт зосереджує увагу читача не на сюжеті твору, а на героя — «хвалькуватий воїн». Для письменника — це має величезне значення. На початку твору, не відразу стає все зрозуміло, проте, прочитавши ще кілька сторінок, читач вловлює хід думок автора.
Відомо, що давним-давно Греція не славилася хорошими воїнами, всім, чим вона володіла в ті часи — це ополченці. Як правило, ситуація була приблизно так: бажаючі наймалися на службу і багато з них гинули, а ті, хто повертався у рідні краї — хвалилися кожному зустрічному. Більш того, вигадували, бувало, такі речі, які ні коли в житті не робив. Ось такий багатий, але хвалькуватий воїн-грубіян, увійшов в комедію Плавта «Хвалькуватий воїн».
Тепер цей образ персонажа стає у творах письменника звичним. Прочитавши хоча б одне таке твір Плавта, читач розуміє, що наступна комедія також буде приховувати в собі хвалька. Якщо твори Плавта стають передбачуваними, чому ж читач продовжує їх читати? Незважаючи на те, що автор зосереджує увагу читача саме на героя, сюжет завжди залишається в центрі уваги.
У Плавта хвальком виступає Пиргополиник, що в перекладі означає «Башнеградопобедитель». Не випадково письменник наділяє свого героя таким пишним ім’ям. Далі читач спостерігає сцену, коли слуги чистять йому обладунки, а в цей час, він з Хлебогрызом, вираховує, скільки ж він здобув перемог. В результаті, хвастунства персонажа настільки багато, що читач сприймає це як належне.
Насправді, розуміємо, що Пиргополиник і йому подібні, є справжніми шахраями, трусами і развратниками. У комедії «Хвалькуватий воїн» вводить любовну лінію, яка відіграє важливу роль. У творі Плавт розкриває ще одну з основних проблем — гроші, якими герой відкуповується в кінці комедії. Пиргополиник сам себе покарав, і читач спостерігає сцену його ганьби і розправи, від якої йому вдається врятуватися.