Короткий зміст Вони билися за Батьківщину Шолохова для читацького щоденника, читати короткий переказ онлайн

Твір оповідає нам про трьох товаришів-однополчан, які разом на початку війни допомагали захищати переправу нашої армії через Дон.

За невеликий український хутір була запекла битва. З наших солдатів залишилося в живих 117 осіб. Змучені бійці відступали, але одне їх виправдовувало. Вони врятували прапор полку. І ось, нарешті, вони дійшли до маленького села, де розташувалася військова кухня. Один з наших головних персонажів Іван Звягінцев відпочиваючи на привалі, розговорився зі своїм товаришем Стрельцовим про сім’ю.

Микола, ніколи так багато не говорив, а тут вилив одному всю свою душу. Виявляється, йому зрадила дружина, вона кинула його з двома маленькими дітьми. Звягінцев теж став скаржитися на свою дружину. Хоч вона і працювала в колгоспі, все одно дуже змінилася, коли стала читати жіночі романи. Жінка почала просити у чоловіка, щоб той ставився до неї чемненько, називав її ласкаво, що не подобалося Івану. Адже він був простим колгоспником, і таким ніжностей не навчений. Його дратувало, що дружина літературу читала вночі, а вдень, не виспавшись, нічого не могла зробити по будинку. Діти ходили брудні.

Та й на фронт листи писала такі, що він боявся прочитати своїм бійцям, раптом засміють. Вона використовувала такі книжкові вирази, що Звягінцева ставало недобре.

Довго Іван розповідав про своє життя, а Микола тим часом заснув. Коли прокинувся, то почув лайку Петра Лопахина з кухарем через горілої каші. Петро за професією був шахтарем, ніколи не сумував, любив жартувати і вірив в свою красу.

Стрільців засмучувався з приводу відступу нашої армії на всіх фронтах. Простим людям було важко пояснювати, чому це так відбувається. Старики, жінки, діти, що залишилися в тилу ворога, вважали наших бійців зрадниками. І якщо він не вірив, що вони переможуть фашизм, то Лопахін говорив, що час ще не настав, наші солдати , коли обозлятся по-справжньому, то розіб’ють німецьких загарбників. Наговорившись досхочу, друзі викупалися в річці, хотіли наловити раків і їсти їх, але їм чекав жорстокий бій.

Важко їм довелося в цій битві. Кожен бився до останнього подиху. Кругом розривалися бомби, і нічого не було видно, відчувалося, що небо зрівнялася з землею. Біля Миколи розірвався снаряд і його контузило. Він бачив, як бійці кинулися в наступну атаку, спробував встати, але не зміг. Його потім незабаром санітари знайшли і відправили в лазарет.

А наші бійці знову відступали. Звягінцев, коли йшов по дорозі, бачив, як горять хлібні поля, і він дуже переживав, що гине таке багатство. А Лопахін йшов і пошучивал над німцями.

І ось полк знову приготувався до нового бою. Під час зміцнення окопів Лопахін помітив молочну ферму, де по-швидкому він приніс молока, але тут почався наступ німецької авіації. Під час цієї битви Лопахину вдалося підстрелити фашистський літак, за що отримав нагороду від лейтенанта склянку спиртного для хоробрості. Командир попередив, що даний наказ, битися на смерть.

Не встиг лейтенант все це сказати, як почалося потужне наступ німців. Звягінцев все рахував, скільки ж вони відбили атак. Без Стрельцова йому було нудно, адже Лопахін міг тільки жартувати. Витримавши ще кілька потужних наступів, Звягінцева поранило. Лейтенант Голощокін помер від важкого поранення, й тепер солдатами командував старшина Поприщенко.

З трьох друзів залишився тільки Лопахін, який йшов по дорозі і боявся, що їх полк розформують і відправлять в тил. Несподівано, він бачить Стрельцова, але він не чує одного, так як втратив слух після контузії. А з госпіталю просто втік.

Розговорившись, Стрільців теж засмутився, що їх хочуть розформувати. Адже він хоче воювати. Зате зовсім ще молодий солдат Некрасов зовсім не проти виїхати в тил і відлежатися не печі у якої-небудь жінки. Лопахін розлютився на нього, але Некрасов зізнався, що він страждає на лунатизм. Але Лопахін нагадав йому про його рідних, про загиблих солдатів, що віддали життя за Батьківщину. І Некрасов теж вирішив залишитися.

Полк за розпорядженням командування вирушає далі і зупиняється в невеликому хуторі. І тоді, вважаючи себе привабливим чоловіком, Лопахін вирішив спокусити господиню, щоб та нагодувала солдатів. Однак, жінка виявилася вірною дружиною, і Лопахину дала відсіч. А вранці він побачив, що колгоспниці приготували їм сніданок. Вони ж думали спочатку, що бійці тікають з поля бою. Але цей полк, відступав ,відвойовуючи кожну п’ядь землі і, зберігши свій прапор.

Полк з 27 осіб прибув у штаб дивізії. Полковник Марченко взяв полкове знамено, що пройшов не одну війну і заплакав.

Роман учить нас пам’ятати героїзм наших солдатів, що віддали життя за Батьківщину, жити у мирі і злагоді і не допускати нових воєн.

Читати короткий зміст Вони билися за Батьківщину. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: