Пізно увечері хлопчик чекає кохану жінку — то в арці двору, то в парадному будинку, куди вона повинна прийти до своєї подруги. Він боїться розминутися з нею. Мама не знає, куди він пішов, сказав, що йде за циркулем до приятеля. Нарешті він піднімається в квартиру подруги, але та каже, що його кохана так і не приходила. Хлопчик упевнений, що його обманюють. Він уявляє, як буде вмирати — блідий, худий — і як улюблена жінка стане плакати над ним. Або як він прийде до неї багато років потому — сиві кучері будуть падати на лоб, не приховуючи глибокого шрама, — і скаже: «Пізно, все пізно».
Хлопчик чує за зачиненими дверима голос коханої і якогось чоловіка і бачить її саму, коли двері на мить відкривається. Чоловік іде. Хлопчик чекає, коли вона вийде. Вона виходить, спокійна і красива, пояснює хлопчикові, що вони просто розминулися, і обіцяє зустрітися з ним завтра. Хлопчик йде додому, відчуваючи невагомість тіла й думок, і думає про те, що все так і було, як сказала вона. САД
В останні передноворічні дні Олексій чекає дзвінка від Асі. Ася розійшлася з чоловіком і знімає кут в квартирі Ніни, своєї подруги, яка живе у батька. Найчастіше Олексій і Ася зустрічаються в садку на лавці. Олексій хоче зустрічати Новий рік разом. Ася каже, що їй треба викупити сукню з ломбарду, що вона любить Олексія, хоче поїхати з ним влітку на південь, але грошей йому дістати ніде, і тому вона не поїде з ним. Повертаючись додому по Фонтанці, Олексій раптом розуміє, що відчуває життя актуальним і ліниво — зовсім не так, як півроку тому, коли все у них з Асею тільки починалося і він ревнував її, очікуючи годинами в під’їздах і на сходах. Тоді він думав, що любов вимагає правди і ясності, а тепер любов стала для нього вище ясності, він готовий до незнання.
Олексій повинен дописати останню контрольну, щоб його допустили до інститутським іспитів. Мама стежить за тим, щоб він займався справою; вона не любить Асю. Залишившись один у комунальній квартирі, Олексій краде з кімнати сусіда облігації і, продавши їх, викуповує Асіно сукню з ломбарду.