У цьому творі передана зворушлива історія пам’яті солдата, який загинув на другій Світовій війні. Його мама Ганна Федотівна залишилася зовсім одна, старенька вже майже сліпа, єдине, що тримає її в цьому світі – дорогоцінні листи сина з фронту, точніше, єдине письмо. Друге – вже повідомлення від його товариша про загибель.
І ось до бабусі приходять піонери з проханням віддати дорогоцінні листи для музею, але вона з обуренням відмовляється. Виходить так, що піонери не зупиняються – «конфіскують» листи, більш того, зачитують їх практично на все місто. Ганна чує цей голос “з того світу”, плаче, заново переживає весь жах, який вона, здавалося, приховала в своїй душі. У підсумку, для цих листів не знайшлося місця в експозиції музею, їх поклали в запасники під номером.
Розповідь вчить тому, що рано чи пізно доведеться пережити все те, що люди ховають у своїй душі – занадто сильні емоції, майже завжди болючі. Однак пережити їх, виплакатися – краще, ніж збирати їх тягарем на серці.
Читати короткий зміст Васильєв Експонат № (номер)
Починається все зі сцени проводів сина Ганни Федотівни (Ігорка) холодним ранком на війну. Батько пішов вже досить давно. Тепер черга за цією молодою людиною. Мати, притискаючи руки до рота, щоб не розридатися, дивилася на нього – ще зовсім худенький хлопчина. Він залишав її саму. Взагалі, в їх п’ятикімнатній комуналці тепер було тільки п’ять жінок. Всі вони з болем проводжали цього хлопчика. Ще був поранений на полі бою сусід, який в той ранок давав настанови, наприклад, не забути ложку. Ігорьок бентежився, йому хотілося заспокоїти рідних. Мама навіть не могла його проводити до військкомату, так як у неї не було наступника, а роботи ще багато. Ігорьок пообіцяв повернутися…
Але не зміг стримати обіцянки.
У матері залишилось тільки один його лист. Може, і були інші, але вони загубилися в тил. У цьому листі син каже, що фриців б’ють, і текст його листа цілком оптимістичний. Ігорьок згадує дівчину з сусіднього під’їзду – Римму. Він просить, щоб вона йому написала, адже всім солдатам пишуть, а йому – ні. Він був ще надто молодий, щоб почати відносини з дівчиною.
Інший лист (від друга Ігоря починається зі слів “Ігорьок був”. І Ганна Федотівна все розуміє. Згадує свого хлопчика… Їй страшенно боляче, жахливо. Але життя триває. Війна закінчилася, в їх квартиру повернувся лише один чоловік, але і той – калікою. Сусідка, яку Ігорьок просив йому написати, вийшла за солдата. Знову залунав у місті сміх, музика. Але ось Ганна практично перестала відчувати щось після того шоку. Вона жила тепер, як робот.
Проходить багато років. До постарілу Ганна Федотовне приходять бадьорі піонери. Діти пояснюють, що знають про листи з фронту, просять їх показати. Ганна, яка вже погано бачить і чує, дістає знайоме листа з скриньки. Вона з ніжністю гладить папір, якої торкався її син. Піонери кажуть, що їм лист потрібно. Але старенька не може віддати цю частину себе! Діти, виховані на ідеалах комунізму, обурюються, адже це не приватна власність, а тепер вже надбання громадськості. Лист – пам’ять для всіх! І ще вони хочуть показати себе дорослими.
Крім того, у дітей зовсім не дитячий тон, а офіційний. Неприємні відчуття у Ганни Федорівни… Вона готова віддати для шкільного музею копії, але гості обурено відмовляються. Тоді їй доводиться попросити їх забрати листи на місце. Діти пошепки розмовляють, сперечаються, мовляв, хто з них боягуз. У підсумку, вони забирають – крадуть листи.
Анна відчуває щось підозріле. Коли вона виявляє пропажу дорогоцінних листів, то вперше за майже півстоліття ридає. Відчуття, що листи вийняли з її серця. І ось вона чує голос (холодний і офіційний), який зачитує похоронку.
Ганна звільнилася від того, що сковувало її довгі роки. Заново пережила всю біль, яку колись не могла прийняти. Подумки вона заперечувала, що її син загинув, тому й сама не жила, а існувала. Вона ніби чула в цієї озвученої похоронці холодний голос самої смерті… А школярі отримали похвалу за завзяття. Ось тільки не знайшлося місця для цих листів у їх музеї. Листи прибрали далеко – присвоївши йому номер, прибрали в запасники. Але це лист виконав свою важливу місію, нехай і майже через півстоліття.
Читати короткий зміст Експонат номер. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій