На море рибалять у човні дід Агафон і хлопчик Андрійко. Вони витягують рибу, що потрапила в мережі. Хлопчик ненавмисно випускає сазана у воду, за що дід боляче б’є його просмоленим мотузкою.
Андрійко — сирота. Коли його батько поїхав на Кубань і зник, мати разом з маленьким Андрійком вирушила на пошуки. Взимку вона змерзла і померла в хаті діда Агафона і його дружини, приютивших жінку з дитиною. Свої діти діда Агафона померли під час епідемії. Дід з дружиною залишили хлопчика приймаком. Коли Андрійку було 4 роки, дружина Агафона померла. В 7 років Андрійко став допомагати старому рибалити. Агафон часто розповідав хлопчикові про те, що діється в глибині моря, які риби там плавають.
Все, що заробляли вони промислом, дід пропивав. Часто Агафон жорстоко карав хлопчика за непослух. Андрійко любив бувати у Спиридонихи — куми Агафона. Вона годувала хлопчика пирогами. Андрійко скаржився на діда, який його бив. На це Спиридониха відповідала: «Тобі ж на користь, дурник, — поб’є так пошкодує, тобі ж на користь вчить добру, а ти слухай та не супереч». «Бабка Спиридониха була єдина людина, у якого Андрійко відчував себе тепло».
Андрійко злився на діда за побої і думав навіть втекти від нього: «Що я йому син, чи що, алі кріпак, що він лупить мене, чим завгодно? — Піду в місто, наймусь у працівники або на березі в артіль стану тоню тягнути, нехай-но він без мене повертится. Та дарма-то я не піду: проверну дирю в човні та заткну маленечко ганчіркою, а сам в степ, ляжу на кургані і буду дивитися. Ось він відведе, вода й вимиє ганчірку і стане він потопати. Стане потопати і закричить: «Андрійко, потопаю. А я йому закричу: «Ага! — а пам’ятаєш, як ти мене лупцював, аж сорочку просік» —
Раптово дід наказує повертати до берега. Але вони не встигають, починається буря. Дід наказав викинути всю рибу, щоб човен була легше і її на вітрилі домчало до берега, але і це не допомагає. Андрійку стає страшно, він кричить і плаче. Дід посадив Андрейку на кермо і сказав, щоб той правив на вербу, а сам перехрестився і кинувся за борт. Човен пішла легше.
«Андрійко був весь охоплений захопленням від свідомості, що він врятований». Озирнувшись, він побачив черневшую у воді голову діда. «У Андрійка з поданням про діда з’єднувалося уявлення про сувору, ні перед чим не піддаються силі, і тепер вигляд цієї безпорадно подымавшейся і опускавшейся разом з хвилями голови вразив його. Андрійко закричав пронизливим дитячим голосом: «Де-їдко! Де-їдко!». Ковтаючи сльози, Андрійко повернув човен до діда назад в море, де «грізно йшли хвилі».