Ця глава з твору «Записки мисливця» являє собою, скоріше, нарис. Звичайно, у Тургенєва завжди багато уваги приділяється прекрасної російської природи, але саме тут зовсім немає героїв. Хіба мисливець з його відчуттями природи. Показані прекрасні картини всіх часів року, всіх станів природи. У цих замальовках то білий птах злітає в білому лісі, літній світанок… і все дивно.
Головні герої нарису, власне, степ і ліс, але вони навіть не одушевлены, а одухотворені. Тут багато авторських вигуків, емоційно підкреслюють красу природи.
Автор представляє картини природи, і відчувається, що він не придумав, наприклад, багряні смуги світанку або казкову березу – золоту від зимового сонця. Ні, він все це бачив сам, відчув і зумів передати читачам. Автор створив «об’ємну картину: кольори, запахи, відчуття… Порівнюються, без протиставлення, ліс і степ. Всі виражено точними словами.
Наприклад, опис весни починається з вигуки: «Яка насолода!..» І закінчується вигуком «як вільно дихає груди». Між ними картина весняного світанку, де багато поетичних порівнянь (вітер набігає хвилею), уособлень (ніч шепоче неясно). Зрозуміло, що автор розуміє природу. Він може за прикметами визначити, що погода буде славною. Або, наприклад, при полюванні на рябчиків мисливець також насолоджується лісовими картинами. Ліс його зустрічає тишею, манить… І вже автор використовує займенник «ви». Читач опиняється на місці мисливця – в чудовому лісі. Можна відчути, як життя розгортається тут сувоєм.
Зараз описами часто не приділяють особливої уваги, але це окрема насолода читати такі описи природи – зачаровують, надихаючі, що створюють світ своєї краси.
Читати короткий зміст Ліс і степ. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій