Тоніо Крегер — письменник, головний герой новели, представник «духу», який хоча і усвідомлює свою перевагу над представниками «життя», все-таки її не зневажає, так як розуміє, що «якщо щось і може зробити з літератури поета, то як раз… любов до людяного, живому, буденного», а без цього його голос «залишиться гуде міддю і кимвалом брязкати». Тут голос Тоніо Крегер зливається з голосом автора. Авторський образ можна розгледіти в мятущемся письменника Тоніо Крегере, що ратує за мистецтво, яке породжене почуттям і життям. Не тільки думки Тоніо Крегер споріднені автору. Багато події в його житті наче взяті з біографії Т. Манна. Так, наприклад, описаний на початку роману північний німецький місто нагадує Любек — батьківщину автора. А спогади Тоніо Крегер про батькове «барственном» будинку відповідають спогадами Генріха Манна про їх з Томасом дитинстві.
Герой Т. Манна мучиться думкою про небезпечному впливі роз’їдає душу рефлексії на людей, які живуть простий і природною, не обтяженої сумнівами життям. Йому здається, що царство мистецтва на землі розширюється, а царство здоров’я і простодушності стає все менше». Дуже багато в Тоніо Крегере, особливо в Тоніо Крегере-підлітка, нагадує Ганно Будденброка. Як й Ганно, він син зерноторговца, причому займає в місті виборну посаду; як й Ганно, він — плід «дивного», незвичайного шлюбу. Тоніо Крегер теж «самотній і не схожий на всіх інших людей, добропорядних і звичайних». Але світосприйняття Ганно абсолютно цілісно. Тоніо ж мучиться роздумами, хто він — інтелігент або ділок. Тоніо з бюргерською середовища, але в ньому переважає художник, для якого весь світ — предмет осмислення, матеріал для роботи творчої свідомості. Музика, писання віршів, роздуми про кохання і страждання становлять його «внутрішнє життя». Однак він тягнеться до людей, не схожим на нього, наприклад, до свого гимназическому товаришеві Гансу Гансену, життєрадісного красеню, спортсмену та лошаднику. Ганс втілює собою повсякденне життя, занурену в себе і свої інтереси. Ганс не відає тих мук і турбот, що притаманні творчій рефлексуючій натурі Тоніо. Всяке зіткнення Тоніо з реальним життям зайвий раз демонструє суперечливість його характеру. Протиріччя ускладниться тим, що Тоніо полюбить прекрасну дівчину, Інгу Хольм, яка з’явиться на стороні «життя» поруч з Гансом. Тим не менше, головний герой новели не стане турбувати радість веселиться пари Інгеборг Хольм — Ганса Гансен. З захопленням і тугою Тоніо буде дивитися на торжество краси, здоров’я і життя. Він любить цих «білявих і блакитнооких» не тільки за красу, але і за їх повну протилежність собі. Протиріччя між навколишнім світом і «внутрішнім життям» письменника Тоніо Крегер з плином часу стане ще гострішою. Суть цієї суперечності вдало сформулює подруга Тоніо, російська художниця Лізавета Іванівна: «Ви бюргер на хибному шляху… Заблуканий бюргер…». Буржуазне ж суспільство ставиться до Тоніо підозріло і недовірливо. Сама його професія письменника здається неблагонадійної та сумнівної: Тоніо повертається в рідне місто, щоб освіжити спогади дитинства, але його ледве не заарештовує поліцейський, запідозрив у ньому афериста, розшукуваного по всій Німеччині. Іронія цього епізоду очевидна. Спроба повернутися до себе самого, до старого світу, що пішов у минуле, не вдалася. Тоніо сам зізнається відчуття самотності і роздвоєності: «Я стою між двох світів, ні в одному не відчуваючи себе вдома, і тому мені доводиться круто…» Письменник з гіркотою зауважує, що митці називають його «обивателями», а обивателі хочуть його заарештувати. «Бюргери дурні, — подумки звертається Тоніо до митців-інтелектуалів, — але вам, шанувальники краси, звинувачує мене у флегме і у відсутності піднесеної туги, непогано було б зрозуміти, що існує творчість настільки глибоке, настільки визначене і фатальне, що немає для нього нічого сладостнее і бажанішим, ніж блаженна буденність.