Оперативник на пенсії по інвалідності Леонід Сошнин приходить в редакцію, де практично затвердили до друку його рукопис. Ось тільки головний редактор Октябрина (світоч місцевої літературної еліти, сиплються цитатами відомих письменників) у розмові з ним висловлює своє презирство до непрофессионализму літератора-пенсіонера. Ображений Леонід повертається додому з важкими думками, він згадує свою кар’єру, думаючи, чому російські люди готові з уявного милосердя потурати бандитам.
Наприклад, його тітка, яку, до нещастя, зґвалтували, страждає від докорів сумління, адже вона “засудила” тих, хоч і молодих, але покидьків. Чи він пригадує, як довелося застрелити п’яного і агресивного водія вантажівки, який вже збив безліч невинних людей, не підкорявся наказам міліції, а сам Леонід через нього мало не втратив ногу, то після всього цього кошмару Сошину довелося пройти через службове розслідування через застосування табельної зброї. Так він згадує, розмірковує, а після непростого спілкування з родиною, під ранок сідає за білий аркуш паперу, він готовий творити.
Історія “сумного детектива” складається із спогадів колишнього оперативника, нинішнього пенсіонера і майбутнього письменника Леоніда, які зводяться до питання про противлення злу, глобально. Зокрема, це питання злочинів і покарань у його повітовому місті. Починається твір Астаф’єва зі сцени в редакції, куди героя запросили після декількох років розгляду його рукописи. Головний редактор (озлоблена самотня жінка) користується своїм становищем, щоб говорити з дорослим чоловіком зневажливо. Леонід відчуває себе ображеним, але навіть Сама Октябрина відчуває, що перейшла кордони. Начебто, вона намагається згладити неприємну ситуацію, але настрій Сошнина зіпсовано.
У поганому настрої він повертається до себе додому. Дивиться на свій незатишний район, що нікому б не додало оптимізму. Сумні думки налинули на героя, спогади, теж здебільшого сумні, турбують його. Рано довелося оперативному працівникові піти на пенсію. Поїхав в село, а до нього (як до лікаря) звернулися за допомогою. У сусідів п’яний закрив в сараї двох старух і обіцяє їх підпалити, якщо вони не дадуть йому рублів десять, щоб похмелитися. Ось так часто доводилося Сошнину мати справу з п’яними і дурнями… а в цей раз п’яничка, злякавшись, з дуру увіткнув в впав оперативника вила.
Леоніда ледве врятували! Але з інвалідністю довелося йти на пенсію. Коли Льоня вчився ще в школі міліції його тітку Ліну мало не заарештували. Вона виховувала його з дитинства, у всьому собі відмовляючи. Тут пощастило – влаштувалася в бюджетний відділ, відразу з’явилися гроші, дорогі речі, дефіцитні продукти. Так, вона стала красти – заради вихованця. Його спочатку направляла в школу міліції, адже відчувала, що самій їй нічого хорошого чекати не доводиться. Коли прийшли її “забирати”, вона стояла на колінах і ридала. Вся ця історія стала стресом для юного Леоніда. Тоді, хоча його ледь не відрахували зі школи, він поклявся боротися із злочинністю, адже бандити, крім звичайних злочинів, ще й збивають добрих людей, як його тітка, з шляху.
Читати короткий зміст Сумний детектив. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій