Оповідання «Один день Івана Денисовича» Олександр Ісаєвич Солженіцин написав у 1959 році. Він став першим твором про радянських концтаборах, принісши йому світову популярність. Це розповідь про один день звичайного радянського в’язня. Події оповідання, написаного Солженіциним, відбуваються на початку 51-го року XX століття.
Справа була взимку. В 5 ранку в таборі, як завжди, оголошувався підйом. На вулиці було темно і холодно. І у великому бараці на сотні чоловік теж стояв страшний холод. В’язень Іван Денисович Шухов прихворів, тому вставати дуже не хотілося.
Сьогодні їх бригаду повинні були перекинути на будівництво іншого об’єкта. З-за страшного холоду ніхто цього не хотів. Бригадир, Андрій Прокопович Тюрін, повинен був домовитися про скасування переведення на новий об’єкт за хабар, звичайно, кілограм сала.
Шухов зважився йти в санчастину. Він вже відсидів 8 років з покладених 10. В цей табір Шухова перевели з іншого: раніше він відбував свій термін у Усть-Ижме. До Шухова звернувся черговий і повідомив про те, що отримає три доби карцеру за недотримання режимного моменту підйому. Вся 104-я бригада бачила, як з барака забирали Івана Денисовича.
Черговий відвів Шухова в штабний барак, де він повинен був вимити підлогу. Цього Іван був дуже радий, адже тут було натоплено. Він взявся за роботу. Протерши підлоги під пильною увагою наглядачів, Шухов відправився в їдальню за черговою порцією баланди.
В їдальні було холодно. Чорну капусту з пшоном їли в шапках. Однобригадник Фетюков стеріг вже остиглий сніданок Шухова. Іван зняв шапку, ложка завжди була з собою, в валенке. Не поспішаючи, він з’їв усе, відламуючи шматками майже скрижанілий кашу.
Поснідавши, Шухов згадав про те, що домовився купити у латиша з сусіднього барака дві склянки самосаду. Але в санчастину було потрібніше. Там з ранку був тільки один хлопець – фельдшер Коля. Микола Семенович знав, що Шухов не симулює. Але звільнити від роботи його не міг, так як двоє ув’язнених були хворі набагато серйозніше.
З невеликою температурою Іван Денисович відправився на роботу. По дорозі він отримав обвешенную пайку хліба і пройшов ранкову перевірку на предмет заборонених продуктів і листів. Місцевий художник оновив номер Щ-854 на тілогрійці Шухова, щоб краще було видно. Інакше можна було потрапити в карцер.
У новому році Шухов мав право на два листи, але більшого він і сам не хотів. Іван Денисович пішов з дому 23 червня 1941 року, відразу з початком війни. Домашні йому теж писали два рази в рік. Шухов не розумів їх життя, їх проблем. Дружина чекала Івана з надією, що повернувшись, він буде заробляти багато грошей, поставить на ноги дітей. Шухов не сильно обнадеживался: халтурити він не вмів, хабарів не брав і не давав.
Робота дісталася кожному з бригади: одні носили воду, інші – пісок, треті чистили сніг. Шухова, як першому майстру, дісталася укладання стін шлакоблоками. Виконував він її разом з напарником – латишем Кильдиксом, термін ув’язнення якого становив 25 років. До полудня шлакоблоки вручну піднімали на другий поверх. На обід трудягам дали вівсянку. Шухова дісталася подвійна порція.
Робота з кладки стіни продовжилася. Враховуючи мороз, баритися було не можна: розчин швидко схоплювався. Добре зробленою роботою Шухов милувався вже пізно ввечері, коли всі пішли.
Після вечері й вечірньої перевірки, Іван Денисович заліз на своє ліжко і закурив. Спати йому зовсім не хотілося, тому що день видався вдалим:
- У карцер не посадили;
- На нове будівництво бригаду не відправили;
- В обід він дістав подвійну порцію каші;
- Бригадир добре закрив процентовку;
- Стіну Шухов клав весело;
- Не попався на шмоні з знайденої ножівкою, з якою збирався зробити шевський ніж;
- Купив за 2 рубля дві склянки тютюну-самосаду;
- Майже одужав, не захворівши.
І таких днів у його терміні від дзвінка до дзвінка було 3653.
Розповідь вчить моральному подолання, збереження людської гідності навіть в умовах, вижити в яких буває дуже важко.
Читати короткий зміст Один день Івана Денисовича. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій