Короткий зміст «Солодка каша»

М ного років тому жили король з королевою, і кожен день вони говорили:

-Ах, якщо б народився у нас дитина! Але дітей у них все не було й не було.

Ось одного разу трапилося, що королева сиділа в купальні і вилізла з води на берег жаба і каже їй:

— Твоє бажання здійсниться: не мине й року, як народиш ти на світ донька.

І що жаба сказала, те сталося, королева народила дівчинку, і була вона така прекрасна, що король не знав, що і придумати йому на радощах, і ось він влаштував великий бенкет. Скликав він на цей бенкет не тільки своїх рідних, друзів і знайомих, але й відьом, щоб були ті до його дитині милостиві і прихильні. А було їх у його королівстві рахунком тринадцять; але так як золотих тарілок, на яких вони повинні були їсти, було в нього всього лише дванадцять, то одна з них залишилася неприглашенной. Свято відсвяткували з великою пишністю, і під кінець відунки обдарували дитини чудесними дарами: одна чеснотою, інша красою, третя багатством і всім, що тільки можна побажати на світі.

Коли одинадцять вимовили вже свої передбачення, раптом з’явилася на бенкет тринадцята. Їй хотілося помститися за те, що її не запросили. І ось, ні з ким не вітаючись і ні на кого не дивлячись, вона вигукнула гучним голосом:

— Королева на п’ятнадцятому році повинна вколотися про веретено і від цього померти!

І, не сказавши більше ні слова, вона повернулася і вийшла з залу. Всі були перелякані, але виступила тоді дванадцята відьма, вона ще не сказала свого побажання; і так як скасувати зле закляття вона була не в силах, а могла тільки його пом’якшити, то вона сказала:

— Але то буде не смерть, а тільки віковий глибокий сон, в який впаде королева.

Король, бажаючи вберегти свою улюблену дочку від нещастя, видав указ: всі веретена в усьому королівстві спалити.

Ось і сповнилися всі пророцтва, дані дівчинці ведуньями: вона була така гарна, так скромна, привітна і так розумна, що всякий, хто її бачив, мимоволі милувався нею.

Сталося, що в той день, коли їй виповнилося п’ятнадцять років, короля і королеви не було вдома і дівчина залишилася в замку одна. Вона пішла бродити всюди по замку, оглядати покої і кладовушки все, що заманеться; і вона підійшла, нарешті, до старої вежі. Вона зійшла по вузькій кручений драбинці в ту вежу і опинилася в невеликій двері. А у замку стирчав заржавілий ключ; вона повернула його, двері відчинилися, бачить сидить там в маленькій светелке у веретена стара і старанно пряде кужіль.

— Здрастуй, бабуся, мовить королева, що ти тут робиш

— Пряжу пряду, відповідала стара і кивнула їй головою.

— А що це за штука така, що так весело крутиться запитала дівчина, узяла веретено і хотіла було теж взятися за пряжу.

Але тільки вона доторкнулась до веретену, як виповнився наклеп, і вона вколола палець веретеном. І в ту мить, коли вона відчула укол, вона впала на постіль, що стояла в светелке, і поринула в глибокий сон.

І сон цей поширився по всьому замку; король та королева, які тільки що повернулися додому і увійшли в зал, теж заснули, а разом з ними і всі придворні. Заснули і коні в стійлах, і собаки на подвір’ї, голуби на даху, мухи на стінах; навіть вогонь, що палахкотів у печі, і той завмер і заснув, і спекотне перестав сичати і присмажуватися, а кухар, схвативший було за волосся кухаря за те, що той чогось недогледів, відпустив його і теж заснув. І вітер вщух, і не ворухнувся жоден листочок на деревах біля замку.

І стала рости навколо замку колючий теренова заросль; з кожним роком вона ставала все вище і вище і оточила нарешті весь замок. Вона виросла вище самого замку, і в цій зарості його стало зовсім не видно, і навіть прапори на вишці не можна було помітити.

І пішла по країні поголос про прекрасну сплячої королевне, яку прозвали Шиповничек, і ось стали наїжджати туди від часу до часу різні королевичі, і вони намагалися пробратися через густу заросль в замок. Але це було неможливо, так як шипи міцно трималися один за один, точно взявшись за руки, і юнаки заплутувалися в заростях, і, зачепившись об шипи, не могли більше з них вирватися, і гинули болісною смертю.

Після багатьох і довгих років з’явився знову в ту країну один королевич, і почув він від одного старого про колючому зарості і про замок, де ось вже сто років як спить казкова красуня королева по прозванью Шиповничек; і сплять з нею заодно король і королева і всі придворні. Старий ще розповів йому про те, що чув від свого діда, ніби приходило вже чимало королевичей, які намагалися пробитися крізь колючий заросль, але всі вони залишилися там, зачепившись за шипи, і загинули жалкою смертю. І сказав тоді юнак:

— Я цього не боюся, я хочу вирушити туди і побачити прекрасну королевну Шиповничек.

Добрий старий став його відмовляти, щоб він туди не ходив, але той ради не послухався.

А до того часу як раз минуло сто років, і настав день, коли королева Шиповничек повинна була знову прокинутися. Підійшов королевич до колючому зарості, подивився, бачить ростуть там замість терну красиві квіти, вони самі розсунулися перед ним, і знову зімкнулися, і стали знову огорожею. Побачив він на дворі коней і рудих гончих, що лежали та спали; сиділи на даху голуби, спрятавши голови під крило. Увійшов він у замок і побачив, що сплять на стіні мухи, а кухар на кухні все ще простягає руку, ніби збирається схопити за волосся кухаря, і сидить кухарка перед чорною куркою, яку вона повинна обскубти.

Пішов він далі і побачив, що в залі лежать і сплять усі придворні, а нагорі біля трону лежать король з королевою. І пішов він далі, і все було так тихо, що чути було йому навіть його власне дихання.

Підійшов він нарешті до вежі і відчинив двері маленької світлиці, де спала Шиповничек. Вона лежала і була так прекрасна, що він не міг відірвати від неї очей; і він нахилився до неї і поцілував її. І тільки він до неї доторкнувся, відкрила Шиповничек очі, прокинулася і ласкаво на нього глянула. І зійшли вони разом з вежі.

І ось прокинулися король з королевою і всі придворні, і вони здивовано подивилися один на одного. Піднялися коні на дворі й почали обтрушуватись. Скочили гончі собаки і замахали хвостами. Підняли голуби на даху свої голівки, озирнулися і полетіли в поле. Мухи стали повзати по стіні. Вогонь у кухні піднявся теж, запалав і став варити обід; печеня початок знову смажитися і шипіти. А кухар дав таку ляпаса поваренку, що той так і скрикнув; а кухарка стала мерщій скубти курку.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: