Розповідь ведеться від імені автора. Він розповідає про те, що його вразило колись, а саме тому він вирішив написати про цю подію.
Одного разу він дізнався, що одна, дуже стара легенда свідчить про те, що Біле море колись прийняв на себе човен, яка сама потрапила на брег цього моря. Це море, надзвичайно красиве, викинуло на берег одного острова. У човні було два людини, і це були брати. Вони були теслями, і звали їх – Одриян та Іван.
Дві людини, які опинилися одні на невідомому їм місці, були просто в горі. Але їх було двоє, а тому не було так самотньо. Один одного вони підтримували і кріпилися, як могли. Вони не знали, що цей острів був не жилим. Але вони цілком здогадувалися про це.
Адже нічого на острові нормального їстівного не було, а тому вони думали, що помруть від голоду і холоду на цьому відлюдному і сумне острові. Адже човен їх віднесло, а тому вони все-таки підозрювали, що помруть, бо виходу не було ніякого. Тому вони взяли свої ножі, теслярські, і вирішили, що треба якось себе увічнити. Стали вирізати собі епіграфи на могильні плити. Але швидше, епітафії, тому що були впевнені, що їх незабаром не буде в живих.
Минуло багато років. Колись автор попросив звозити на цей острів свого знайомого. Цей знайомий був капітаном. А тому вони без проблем приїхали туди, і відразу ж відчули цю ауру, незвичайну атмосферу. Коли він побачив, що там було написано, він був шокований.
Тому що там були написані слова, що картини, які там зображені створені для людей, щоб вони веселилися і раділи. І саме тоді автор подумав, що ці великі люди навіть перед своєю смертю думали про людей і про їх почуття.
Читати короткий зміст Для розваги. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій