У міфічній Греції були два найсильніших царства: Фіви в Середній Греції і Аргос у Південній Греції. У Фівах був колись цар по імені Лаий. Він отримав пророцтво: «Не роди сина — погубиш царство!» Лаий не послухався та й сина породив за імені Едіп. Він хотів погубити немовляти; але Едіп врятувався, виріс на чужій стороні, а потім ненавмисно убив Лаия, не знаючи, що це його батько, і одружився на його вдові, не знаючи, що це його мати. Як це сталося, і як це відкрилося, і як за це постраждав Едіп, нам розповість інший драматург — Софокл. Але найстрашніше — загибель царства — було ще попереду.
У Едіпа від кровозмісного шлюбу з власною матір’ю народилися два сини і дві дочки: Етеокл, Полінік, Антігона та Ємену. Коли Едіп відрікся від влади, сини відвернулися від нього, докоряючи його гріхом. Едіп прокляв їх, пообіцявши їм ділити між собою владу мечем. Так і сталося. Брати домовилися правити поперемінно, кожен році. Але після першого ж року Етеокл відмовився піти і вигнав Полініка з Фів. Полінік втік у південне царство — в Аргос. Там він зібрав собі союзників, і вони всімох пішли на семибрамні Фіви. У вирішальному бою два брата зійшлися і вбили один одного: Етеокл поранив Полініка списом, той впав на коліно, Етеокл навис над ним, і тут Полінік вдарив його знизу мечем. Вороги здригнулися, Фіви були на цей раз врятовані. Тільки через покоління на Фіви походом прийшли сини сімох вождів і надовго стерли Фіви з лиця землі: пророцтво збулося.
Есхіл написав про це трилогію, три трагедії: «Лаий» — про царя-винуватця, «Едіп» — про царя-грішника і «Семеро проти Фів» — про Этеокле, царя-героя, який віддав життя за своє місто. Збереглась лише остання. Вона по-стародавньому статична, на сцені майже нічого не відбувається, тільки величаво стоїть цар, приходить і йде вісник і жалібно стогне хор.
Етеокл оголошує: ворог підступає, але боги — захист Фів; нехай же кожен виконає свій обов’язок. Вісник підтверджує: так, сім вождів вже заприсяглися на крові перемогти або загинути і метають жереб, кому йти на жодні ворота. Хор фіванських жінок кидається в жаху, чує загибель і молить богів рятунку. Етеокл вгамовує їх: війна — чоловіча справа, а жіноча справа — сидіти вдома і не бентежити народ своїм страхом.
Знову є вісник: жеребки кинуті, сім вождів йдуть на приступ. Починається центральна, найбільш знаменита сцена: розподіл воріт. Вісник лякаюче описує кожного з сімох; Етеокл спокійно відповідає і твердо віддає накази.
«У перших воріт — герой Тідей: шолом з гривою, щит з колокольцами, на щиті зоряне небо з місяцем». «Не в гриві сила й не в колокольцах: як би його не наздогнала чорна ніч». І проти аргоського начальника Етеокл посилає фіванського. «У других воріт — гігант Капаней, на щиті його воїн з факелом; загрожує вогнем спалити Фіви, не страшні йому ні люди, ні боги». «Хто богів не боїться, того боги і покарають; хто далі?» І Етеокл висилає другого вождя.
«У третіх воріт — твій тезко, Етеокл аргосский, на щиті його воїн зі сходами лізе на башту». «Повергнем обох — і того, хто зі щитом, і того, хто на щиті». І Етеокл висилає третього вождя.
«У четвертих воріт — силач Гіппомедонт: щит — як жорно, на щиті змій Тифон пашить вогнем і димом», «У нього на щиті Тифон, у нас Зевс з блискавками, переможець Тіфона». І Етеокл висилає четвертого вождя.
«У п’ятих воріт — красень Парфенопей, на щиті його диво-Сфінкс, загадками яка терзала Фіви». «І на живу Сфінкс знайшовся разгадчик, а мальована нам і поготів не страшна». І Етеокл висилає п’ятого вождя.
«У шостих воріт — мудрий Амфіарай: він пророк, він знав, що йде на смерть, але його залучили обманом; чистий його щит, і знаків на ньому немає». «Гірко, коли праведний ділить долю зі злими: але як він передбачав, так і збудеться». І Етеокл висилає шостого вождя.
«У сьомих воріт — сам твій брат Полінік: або сам помре, або тебе вб’ють, або вижене з безчестям, як ти його; а на щиті його писана богиня Правди». «Горе нам від Едіпового прокляття! але не з ним свята Правда, а з Фівами. Сам піду на нього, цар на царя, брат на брата». — «Не ходи, цар, — благає хор, — братську кров гріх проливати». — «Краще смерть, ніж ганьба», — відповідає Етеокл і йде.
На сцені — тільки хор: жінки в похмурій пісні передчувають біду, поминаючи і пророцтво Лаию: «Царству — пащу!» — і прокляття Едіпа: «Влада — мечем ділити!»; настав час розплати. Так і є — входить вісник з звісткою: шість перемог у шести воріт, а перед сьомими впали обидва брати вбивають один одного, — кінець царського роду фіванському!
Починається похоронний плач. Вносять носилки з убитими Етеоклом і Полініком, виходять назустріч їх сестри Антігона та Ємену. Сестри заводять голосіння, хор їм вторить. Згадують, що ім’я Етеокла означає «Велеславный», згадують, що ім’я Полініка означає «Многобранный» — по імені і доля. «Убив убитий!» — «Убитий вбив!» — «УМЫСЛИВ зло!» — «Терплячи від зла!» Співають, що було у два царства царя, у сестер два брата, а не стало ні одного: так буває, коли меч ділить владу. Протяжним плачем закінчується трагедія.