П’єр Менар — це людина, що вирішила написати заново «Дон Кіхота». Не переписати його, перевтілившись шляхом глибокого проникнення в культуру XVII ст. в Сервантеса, а написати його слово за словом заново з точки зору француза XX ст. До часу його смерті йому вдається Завершити всього пару голів. Але вже сам факт існування такої ідеї необоротно трансформує «Дон Кіхота» в очах присвячених, і оповідач вгадує інтонацію символіста М. в окремих образах тих частин роману, яких той не торкався. Цей дещо курйозний (особливо якщо враховувати час його створення) образ практично вичерпує сюжет, і в цілому оповідання можна вважати зразком мистецтва деталізації. Надзвичайно цікавий і значущий список творів М. приводиться на початку розповіді. На перший погляд його строкатість передбачає зусилля ерудованого дилетанта, особливо «насторожують» працю про вдосконалення шахів і інший — про способи вирішення апории про Ахіллеса і черепаху.
Можливість іншого витлумачення творчості М. відкривають два філософських трактату, хоча, звичайно, одні назви, без розшифровки, говорять небагато. Різка і навіть дещо несподівана конкретизація творчого вигляду М. досягається за рахунок його літературно-критичних статей і особливо теоретичного праці, присвяченого можливості створення поетичного словника понять, які не просто використовувались виключно для поетичних потреб, але й були б при цьому «ідеальними об’єктами». Однак по-справжньому серйозність задуму М. надають його естетичні та філософські орієнтири — Новаліс і Вільям Джеймс. Разом з тим двозначність розповіді і власне образу головного героя підкреслює сам тон розповіді: маркування «права» лексика в поєднанні з іменами кількох вчених дам не може не відкидати своєрідного світу на задум М. і його особистість, якщо згадати, що розповідь ведеться від імені одного з його однодумців і друзів.