Було підлаштовано, особливо невістка — адже вона нічого далі свого носа не бачила! Вирішив Сэйдзюро викрасти ОНацу і бігти з нею в Кіото, вони поспішали захопити човен, відпливаючу до заходу сонця. Тільки відпливли вони човном, повної всякого народу — були там і продавець, і віщун, і заклинатель, і зброяр, тільки вийшли в море, як один пасажир закричав, що залишив свій скриньку з листами в готелі, і човен повернула назад, а на березі
Сэйдзюро вже чекали, схопили, зв’язали мотузками і доставили у Хімедзі. Горював Сэйдзюро, боявся за своє життя і за життя Про-Нацу побоювався. А вона тим часом молилася богу, що у Муро, про продовження днів Сэйдзюро. І ось стало до неї вночі уві сні божество і дало їй чудове повчання: «Слухай, дівча, тут все мене благають: то дай грошей, то хорошого чоловіка, то убий того, він мені противний,
То дай мені ніс попрямей, поровней — всі прохання такі дрібні, хоч би хто-небудь чого іншого побажав, але і божество не все може, не над усім владно. Ось слухалася б батьків і отримала б хорошого чоловіка, а так вирі любові і он які тепер страждання відчуваєш. Дні твої будуть довгими, зате дні Сэйдзюро полічені». А на ранок виявилося, що у батька-Нацу зникли великі гроші, звинуватили в усьому
Сэйдзюро, і прийняв він смерть у розквіті років і сил. А потім вже влітку перетрушували зимовий плаття і знайшли неждано-негадано ті гроші. Про-Нацу довго не знала про смерть Сэйдзюро, але одного разу дітлахи почали виспівувати під її віконцем веселу пісеньку — і як раз про страти її милого. Розум у неї потьмарився, вона вибігла на вулицю і почала бігати і співати разом з дітлахами, так що прямо жалість брала дивитися на неї.
Прислужниці її все одна за одною теж з’їхали з глузду. Прийшовши в себе, Про-Нацу змінила своє плаття шістнадцятирічної на чернечу рясу, читала молитви, рвала квіти і ставила їх перед вівтарем Будди, всі ночі при світильнику читала сутри. Гроші ж, знайдені в сукні, були пожертвувані батьком Про-Нацу на помин душі Сэйдзюро. Новела про бондарю, який відкрив своє серце любові