Програмою рекомендується і насичене біблійними мотивами «Сказання про Вавилонському царстві». Це сказання можна розглядати як своєрідний пам’ятник літератури XV століття, перехідний жанр від легенди до сюжетного оповідання. У ньому розповідається, як цар Левкий-Василь послав трьох юнаків: грека Гугрия, «обежанина» Якова та русина Лавра добути з Вавилона «знамення», що належать трьом святим біблійним отрокам. В руїнах Вавилона вони бачать величезного сплячого змія і написи над ним на рідних мовах послів. Написи відкривають юнакам шлях до скарбів. У царському палаці вони знаходять вінці царя Навуходоносора, дорогоцінні камені та кубки. Випивши вино з кубків, посли п’яніють. Повертаючись додому, вони випадково будить змія, він прокидається і видає свист, від якого люди падають, як мертві. Зміїний свист через п’ятнадцять днів долітає до стану Василя, і його військо падає на землю замертво. Через деякий час посли царя пробуджуються від сну і повертаються з Вавилону з «знаменами».
Сказання — своєрідний пам’ятник, в якому поєднуються легенда про добуванні царських знамень, пов’язана з біблійним оповіданням про трьох отроках, і розповідь про пригоди, близьке до казки.
Пам’ятник включений в житійний збірник «Великі Мінеї Четіі».
До переказним повістями XVII століття належить «Повість про Бове королевиче». В ній широко використовується поетика фольклору, казкова мова, що перетворює її в «народну книгу». Її герої близькі і зрозумілі російському читачеві. Повість є прикладом того, як літературний твір виступає в його фольклорному побутування.
Повість користувалася великим успіхом у читачів XVIII століття. Сюжет повісті піддавали поетичній обробці Р. Державін, А. Н. Радищев і А. С. Пушкін.
«Повість про Бове королевиче» — сказання про подвиги лицаря Бови де Антона, сформоване в середньовічній Франції. Прийшла на Русь у сербсько-хорватською перекладі в XVI столітті, потім переказана по-білоруськи і згадана серед літературних творів XVII століття, повість була широко поширена аж до початку XX століття. На російської грунті йшов процес її переробки, зближення з чарівною казкою. В ній переважає пригодницьке начало. Відомо кілька редакцій повісті.
Дія казки починається словами: «Не в якому було царстві, у великому державі, в славному місті під Антоні жив-був славний король Вигляд». Це казковий зачин. І надалі все нагадує казку. Головною дійовою особою є лиходійка — мати Бови, королева Милитриса, яка винищила свого чоловіка і вийшла заміж за короля Додона. Вона намагалася знищити сина. Рятуючись від підступів злої матері, Бова втік до Вірменське царство і вступив на службу до короля Зензевею. Там він закохався в дочку Зензевея Дружневну. З того часу починаються його пригоди: боротьба з суперниками, які сватаються до Дружневне, з королем Маркобруном, добиваються її руки, поєдинок з богатирем Лукопером, сином царя Салтана Салтановича. Лукопер постає в образі, дуже близькому до былинному Идолищу (билина «Ілля Муромець і Ідолище погане»): «очі у нього як пивний казан, а проміж очми добра чоловіка пятдь, а проміж ушми коліна стріла ляже, а проміж плечми мірна сажень».
Бова як казковий герой проходить через ряд пригод: бере участь в битвах і перемагає численне військо, потрапляє в полон, в ув’язнення, біжить з полону, викрадає Дружневну, втрачає і знову знаходить її. Повість завершується щасливим кінцем, як у народній казці, герой повертається у рідне місто. Він мстить за батька, вбиває Додона і злочинну мати. «І вважав Бова жити на старовині з Дружневною, так і з дітьми своїми — лиха избывати, а добра наживати».
Повість близька до казки і перейшла в фольклор. Образ Бови близький до образів билинного епосу. Він наділений тими ж рисами, що і богатирі в казках: хоробрий, чесний, бореться за правду і справедливість, володіє величезною фізичною силою, красою зовнішньої і внутрішньої. У нього є добрий кінь богатирський меч-кладенець. Так само, як і в народному епосі, зображуються і противники Бови. У повісті багато казкових елементів: коржі, замішані на зміїному салі Милитрисой з метою отруїти Бову, поява Бови в образі старця напередодні весілля Дружневны з Маркобруном, сонне зілля, яким дівчина напуває Маркобруна і т. д. Типові в повісті і казкові зачини і кінцівки, сказовая манера «уповільненої оповідання».