Дія відбувається в білоруському селі в середині тридцятих років. Вже пройшла колективізація, створений колгосп, розкуркулені і виселені в неосяжні місця так звані куркулі, а насправді — міцні господарі. Один з них — Федір Ровба — колись повірив революційним ідеалам, який проголосив, що селянин — справжній господар землі. Від радянської влади він отримав земельний наділ, старанно працював на цій землі, отримував хороший урожай. Господарство давало прибуток, і він придбав молотарку. Вся округа користувалася цією машиною, а платили, хто скільки може. Федір не наживався за рахунок своїх односельців. Але жив він в достатку, це його й погубило. Районні влади за доносом заздрісного людини вирішили вжити заходів до «нового багатія». Один непосильний податок, потім іншого — все це не тільки разоряло Федора, але і робило його, за поняттями місцевих керівників, ворогом народу. Йому б тікати з села, куди очі дивляться, але він корінням вріс у рідну землю, свій дім, у свою садибу. Та ще хотілося Федору, щоб син Миколка вийшов у люди. Федір не хотів необачним вчинком заважати його службовій кар’єрі.
Але от у селі почалося розкуркулювання. І хоча родина Федора вже бідувала, не зумівши розрахуватися з державою, Федора все ж визнали кулаком. Тут постарався один із сусідів, активіст комнезаму, який заборгував Федору за молотьбу. Саме він і підказав записати Федора в кулаки.
З дружиною і маленькою донькою Федір був засланий на північ. Працював на лісозаготівлях, не маючи можливості хоч якось уберегти від бід і хвороб дружину і дочку. Дружину схоронив у мерзлій північній землі, а потім і дочку не зумів врятувати від біди і недобрих людей. Залишившись один, Федір задумав бігти у що б то не стало. Не відразу це вдалося йому, але зрештою опинився він знову в рідних краях. Він навіть сам толком не знав, навіщо він повернувся. Якась сила тягла його до тих місць, де він ріс, трудився, де росли його діти, де він був колись щасливий. Нічого не залишилося від його колишньої садиби, але Федір безпомилково міг би знайти те місце, де вона стояла. Але вся біда в тому й полягала, що не міг він просто так підійти до знайомого місця, пройтися по селу, поглянути в очі людям. Червона пропаганда зробила свою чорну справу: люди вважали його класовим ворогом, злочинцем. Як же так могло статися, що колишні сусіди стали ворогами? Це для Федора було найболючіше.
Голодний, змучений, бродив він навколо рідного села. Йому дуже хотілося дізнатися, яка вона, нове життя. Випадкова розмова з незнайомим старим, встреченным на узліссі, переконав його, що справи в колгоспі йдуть неважливо. Кормів не вистачає, врожаї бідні. Пережили страшний голод, замучені податками. Так Федір і сам бачив, як працювали селянські жінки на колгоспному картопляному полі. Так за що ж тоді він постраждав? Його нещастя не стали основою для заможної і радісного життя інших людей. Але найстрашніше було попереду. Він все-таки попався на очі односельцям, і ті піднялися проти нього, влаштували облаву, як на дикого звіра. Приїхали з міста міліціонери, районні активісти, якими керував його рідний син Миколка. Федора оточили з усіх боків, залишивши йому один шлях — болотні драговини. Але болотна глушину здавалася не такою страшною, як переслідували його люди. Федір для них вже не людина, ці люди вже не живуть за людськими законами. У них своя правда, свої гасла, свої закони. Новий час зруйнував усталені роками життєві підвалини. Держава придушило людини. І Федір не хоче бути своїм серед таких людей. Він знає, що там, в болоті, його погибель, але він не повернеться до людей, у нього з такими людьми нічого спільного немає. Трясовина поглинула його разом з його болем.
Биков дуже гостро переживає долю свого народу, за яким прокотилося «червоне колесо» сталінських перетворень. Книга написана з сердечним болем, і з великою любов’ю до народу-трудівника, зазнав величезні жертви в ім’я помилкових ідеалів.