Короткий зміст «Народження світу»

Господь наш Ісус Христос, Спаситель світу, народився від Пресвятої Діви Марії в царювання імператора Серпня (Октавія) в місті Вифлеємі. Август наказав зробити всенародний перепис у всій своїй імперії, до якої належала тоді і Палестина. У євреїв був звичай вести народні перепису з колін, племен та пологів, всяке коліно і рід мали свої певні міста і праотеческие місця, тому Преблагословенна Діва і праведний Йосип, як відбувалися від роду Давидового, повинні були йти до Віфлеєму (місто Давида), щоб внести свої імена в список підданих кесаря.

В Вифлеємі вони не знайшли вже ні одного вільного місця в міських готелях. У вапняковій печері, призначеній для стійла, серед сіна і соломи, розкиданих для корму і підстилки худобі, далеко від постійного місця проживання, серед чужих людей, в холодну зимову ніч, в обстановці, позбавленої не тільки земної величі, але навіть звичайного зручності — народився Спаситель, Спаситель світу. «Таїнство дивне вижду і преславне, — з подивом оспівує Свята Церква, — Небо — вертеп; Престіл Херувимський — Діву; ясла — вмістилище, в них же возлеже невместимый Христос Бог» (ірмос 9-ї пісні канону). Безболісно народила Богонемовля Пресвята Діва, Сама, без сторонньої допомоги, «повит Його і поклади в яслех» (Лк. 2).

Але серед полночной тиші, коли все людство обійнято було найглибшим гріховним сном, звістку про Різдво Спасителя світу почули пастухи, які були на нічній варті біля свого стада. Їм з’явився Ангел Господній і сказав: «Не бійтеся: се бо благовіствую вам велику радість, яже буде всім людям, бо народився вам днесь Спаситель, Іже єсть Христос Господь, у граді Давидове», і смиренні пастирі перші удостоїлися вклонитися заради порятунку людей Снисшедшему до «рабія зрака». Крім благовістя ангельського вифлеємським пастирям, Різдво Христове чудесною звездою оповідали волхвам «звездословцам», і в особі східних мудреців весь язичницький світ, незримо для нього самого — схилив свої коліна перед істинним Спасителем світу, Боголюдиною. Увійшовши в храмину, де було Немовля, волхви — «падше поклонишася Йому, і отверзше скарби своя, принссоша Йому дари: золото і ладан і смирну» (Мф. 2, 11).

На спомин Різдва по плоті Господа нашого Ісуса Христа встановлене Церквою свято. Початок його належить до часів Апостолів. В Апостольських Постановах сказано: «Зберігайте, браття, дні святкові, і по-перше день Різдва Христового, яке так святкується вами в 25 день десятаго місяця» (від березня). Там же, в іншому місці сказано: «День Різдва Христового так святкують, в оньже нечаемая благодать дана людям народженням Божого Слова з Марії Діви на порятунок світу». У II столітті на день Різдва Христового 25 грудня вказує святитель Климент Олександрійський. У III столітті про свято Різдва Христового, як про колишнього колись, згадує святий Іпполит Римський, призначаючи читання Євангелії у цей день з 1 голови від Матвія. Відомо, що під час гоніння християн Максиміаном, в 302 році, никомидийские християни в самий свято Різдва Христового спалені були в храмі в числі 20000. В тому ж столітті, коли Церква після гоніння отримала свободу віросповідання і стала панівною в Римській імперії, свято Христового Різдва знаходимо у всій Вселенській Церкві, як можна бачити з повчань святого Єфрема Сиріна, святителів Василя Великого, Григорія Богослова, святителя Григорія Нісського, святителів Амвросія, Іоанна Златоуста та інших отців Церкви IV століття на свято Різдва Христового. Святитель Іоанн Златоуст у слові своє, яке він говорив у 385 році, називає свято Різдва Христового древнім і дуже давнім. У тому ж столітті на місці печери Віфлеємської, прославлена народженням Ісуса Христа, рівноапостольна цариця Олена побудувала храм, про велич якого багато старався державний її син. У кодексі Феодосія, виданому в 438 році, і Юстиніана — 535, викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. У цьому сенсі, ймовірно, Никифор Калліст, письменник XIV століття, в своїй історії говорить, що імператор Юстиніан у VI столітті встановив святкувати Різдво Христове по всій землі. В V столітті Анатолій, патріарх Константинопольський, у VII — Софроній і Андрій Єрусалимські, у VIII — святі Йоан Дамаскин, Косма Маиумский і Герман, Патріарх Царгородський, в IX — преподобна Касія та інші, імена яких невідомі, написали для свята Різдва Христового багато священні співи, що вживаються нині Церквою для прославлення світло святкують події.

Втім, у перші три віки, коли гоніння обмежували свободу християнського Богослужіння, у деяких місцях Сходу — Церквах Єрусалимській. Антіохійській, Олександрійській і Кіпрській — свято Різдва Христового з’єднувався зі святом Хрещення 6 січня, під загальною назвою Богоявлення. Причиною цього, ймовірно, була думка, що Христос хрестився в день Свого народження, як можна укладати про це зі слів святителя Іоанна Златоуста, який в одній із своїх бесід на Христове Різдво говорить: «не той день, в який народився Христос, називається Богоявленням, але той, в який Він хрестився». До такої думки могли подати привід слова євангеліста Луки, який, говорячи про хрещення Ісуса Христа, свідчить, що тоді «бе Ісус років яко тридесять» ( Лк. 3, 23). Святкування Різдва Христового разом із Богоявленням в деяких східних Церквах тривало до кінця IV століття, в інших — до V або навіть до VI століття. Пам’яткою стародавнього з’єднання свят Різдва Христового та Богоявлення донині в Православній Церкві служить вчинене схожість у відправленні цих свят. Тому й іншому передує святвечір, з однаковим народним переданням, що в сочельники повинен поститися до зірки. Чин Богослужіння в навечір’я обох свят і в самі свята абсолютно однаковий.

День Різдва Христового здавна зарахований Церквою до великим двунадесятим свят, згідно з Божественним свідченням Євангелія, що зображає святкову подію найбільшим, всерадостнеишим і чудесним. «Се благовіствую вам, — сказав Ангел вифлеємським пастирям, — велику радість, яже буде всім людям. Яко народився вам Врятував, Іже єсть Христос Господь, у граді Давидове. І се вам ознака: знайдете Дитинку повита, лежаща в яслех. Тоді ж внезапу бысть з Ангелом безліч виття небесних, хвалящих Бога і глаголющих: слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління. Всі хто чує дивишася про глаголанных від пастирів про рождшемся Спасителя, і самі пастирі возвратишася, славяще і хваляще Бога про всіх, яже слышаша і видеша» (Лк. 2, 10 — 20). Так Різдво Христове, як подія найвища і надзвичайний, супроводжувалося чудовою звісткою пастирів і волхвів про всесвітньої радості для всіх людей, «яко народився Спас», Ангельським славослів’ям народилася Спасу, поклонінням Йому пастирів і волхвів. побожним здивуванням багатьох, чули слова пастирів про народжену Отрочати, славою і похвалою Його від пастирів.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: