У цьому оповіданні мова йде про кріпосному Степана, який працював на рудниках. Одного разу він зустрів Господиню мідної гори і проходив випробування, які вона йому загадала. Вона обіцяла вийти за нього заміж, але у нього вже була наречена. Господиня в усьому йому допомагала, він отримав вільну і одружився на Настусі. Але щасливий не був. Так і помер біля того рудника, біля якого зустрів перший раз Господиню. А поруч з ним сиділа яшерица і плакала.
Оповідання “Господиня мідної гори” вчить бути чесними, порядними, відданими і вірними. Завжди тримати своє слово і тоді все возратится вам таким же добром. Він вчить бути сміливим, і не боятися покарань.
Читати короткий зміст Бажов Мідної гори Господиня
Одного разу до простим селянам приставили дуже злого прикажчика, який змушував їх працювати на шахтах, добувати руду, малахіт і багато іншого. Він постійно бив усіх, хто не працює, так і тих, хто працює теж бив. Він постійно їх бив, не давав і хвилинки, щоб перепочити. Йому було все одно, стар чоловік або хворий, всі повинні працювати. Одного разу один із заводських Степан з ще одним пішли дивитися покоси, так головний наказав, але, тому що дуже сильно втомлювалися на рудниках, поснули.
Уві сні Степан відчув, що хтось поруч біля нього сидить. Прокинувся і побачив дівчину неземної краси. Це була Господиня мідної гори. Він злякався, а вона запропонувала йому поговорити. Навколо нього повзало багато ящірок,це було все військо Господині. Вона сказала, щоб він не розчавив їх, адже він он який великий, а вони всі маленькі. Вона попросила сказати прикажчика, що Господиня мідної гори наказала, щоб вона забиралося і не псував її “залізну шапку”, а то вона зробить йому набагато гірше, та ще звеліла нікому не говорити про неї і не розповідати нічого. Ще господиня пообіцяла, що якщо Степан виконав її доручення, то вона за нього заміж вийде. І обернулася на ящірку з людською головою, і поповзла. Довго Степан в себе прийти не міг.
Прийшовши до рудникам, Степан думав, що страшніше, гнів прикажчика чи гнів Господині, але вирішив сказати все те, що передала Господиня. Він зітхнув і передав все слово в слово. Дуже тоді розгнівався прикажчик і звелів відшмагати Степана, а потім посадити у в шахту з дуже поганою рудою і прикувати ланцюгом. Довго Степан мучився там, як раптом почав здобувати хорошу руду і подумав, що не забула про нього Господиня, подбала. Як раптом з’явилася і вона сама. Вона сказала, що повинна виконати обіцянку.
Її ящірки звільнили хлопця від ланцюгів і Господиня повела Степана дивитися своє придане. А воно у неї було дуже, дуже і дуже багатим. Різна мідь, руда, і дуже багато малахіту. Він був всюди. У іншого б вже очі розбігалися і він кидався на Господиню, але не Степан. Він сів і сказав, що не може з нею одружитися, адже у нього є вже наречена, Настя сирота, він вже їй обіцяв одружитися. Господиня зовсім не розлютилася, а навпаки, вона зраділа і сказала, що Степан правильно вчинив, що не зрадив свою наречену і що це було ще одне випробування. Вона за це подарувала хлопцеві малахитовую скриньку з прикрасами. Але загалом вона засмутилася, тому що був до душі їй Степан. Потім почала плакати, а сльози її перетворилися в коштовності, вона віддала їх Степану і веліла її забути і ніколи не згадувати.
Він повернувся назад в ту шахту, і назад був прикутий до каменів. Тут по країні розлетілося те, що цариця захотіла малахитовую брилу, терміново їй вона чомусь була потрібно, хто знайде, тому винагорода, а селянам вільну. Степану відразу ж сказали. Один з підопічних прикажчика зауважив, що Степан видобуває хорошу руду. Тут він відразу сказав що тут добуде будь дурень і поставив на місце Степана свого племінника, а юнака приставив до дуже поганого місця, де немає нічого. Але тут Степан побачив Господиню, яка допомогла йому здобути брилу, а у племінника були всі ті ж обманки.
Тут прийшов сам прикажчик і винагороди Степана і всіх інших відправив у дуже небезпечну шахту, на вірну смерть.Як не всі просили, як не благали прикажчика, що тільки не робили, а він все одно це зробив, погрожуючи батогом.Адже хотів, щоб всіх там привалило, а всі винагорода йому дісталося лише йому одному. Але і там Господиня в усьому допомагала Степану. А прикажчика вона закаменила, і він просто розсипався. От тоді всі й раділи, свобода. Брила дісталася Степану і Слава і винагорода теж дісталося йому, і вільну йому дали. А про прикажчика тільки чутки ходили, що його в шахті камінням привалило. Всі раділи, що нарешті-то свобода, а цар дуже довго поплакав за цим прикажчиком.
Одружився Степан, і слава про нього пройшлася по всьому Петербургу, і будинок побудував, і сім’ю завів, і діток у нього були, а все одно був нещасний. От би йому радіти так спокійно жити, але все одно сумував, не міг заспокоїтися, згадував про ту Господині. Хоч і наказала Господиня його забути, а думав він тільки про неї. Щодня брав рушницю і ходив на полювання, але видобутку додому ні разу не приносив. Адже ходив він до того копальні, все про Господиню думав та в рухах її сльози тримав.
А вдома народилася в нього дочка, так вона була схожа на господиню, прям маленька копія. Настуня дивилася на неї і думала, що не їх дитина. Взагалі Настуся постійно думала, вона бачила, що з Степано не щось, відчувала, що не любить він її, а про іншу думає. Дуже сильно вона горювала, а Степан кожен день все ходив до того місця, ходив…Так і помер Степан там, але з посмішкою на очах, та з тими коштовностями в руках. А співай донині ходять чутки, що біля нього була ящірка, яка плакала.
Читати короткий зміст Мідної гори Господиня. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій