Козаки, козачки, гості, слуги Кочубея, сердюки, монахи, кати.
Дія відбувається на Україні на початку XVIII століття.
Влітку 1881 року під час відпочинку на Україні, в улюбленій Кам’янці, Чайковський накидав план опери на сюжет пушкінської поеми «Мазепа» (1828). «В один прекрасний день, — розповідає він, — я перечитав лібрето, прочитав поему Пушкіна, був зворушений деякими сценами і віршами — і почав зі сцени між Марією і Мазепою, яка без зміни перенесена з поеми в лібрето». У розпорядженні композитора було лібрето, створене В. П. Бурениным (1841-1926) для композитора К. Ю. Давидова, відомого віолончеліста і тодішнього директора Петербурзької консерваторії. Але Давидов відмовився від свого задуму, поступившись сюжет «Мазепи» Чайковському. Не без коливань композитор приступив до твору музики. Необхідність поєднувати особисту драму Марії з епічними картинами Полтавської битви, з історією змови підступного гетьмана ставила перед ним важку задачу. Згадуючи про свою роботу над «Мазепою», Чайковський зазначав, що ні одне велике твір не давалося йому насилу. Однак сила і чарівність пушкінських віршів, неповторна яскравість образів були могутнім творчим стимулом. Партитура опери, над якою Чайковський працював більше двох років, була готова в квітні 1883 року.
Перші вистави «Мазепи» відбулися у Москві у Великому театрі 3 (15) лютого 1884 року в Петербурзі в Маріїнському театрі 7 (19) лютого того ж року. Опера мала скромний успіх, через два сезони була знята з репертуару і відновлена в Маріїнському театрі лише в 1903 році. Проте в репертуар радянських театрів ця опера увійшла як одне з видатних творів російського музичного мистецтва.
«Мазепа» займає у творчості Чайковського особливе місце. Гостро конфліктна особиста драма розгортається тут на широкому історичному тлі, а музично-драматургічна рішення поєднує в собі принципи лірико-психологічної та історичної опери. Поряд з інтимними лірично пофарбованими сценами виникають розвинені хорові та симфонічні епізоди, які відтворюють бурхливе дихання і драматизм дійсних історичних подій.
В оркестровому вступі зіставляються контрастні музичні епізоди; одні, пов’язані з чином мстивого гетьмана, викликають уявлення про дикої, стрімкому стрибку, інші, світлі, лірично співучі, оповідають про його кохання.
Ніжна дівоча пісня в народному дусі відкриває першу картину. Схвильоване аріозо Марії «Якийсь владою незрозумілою» — її сповідь таємницею любові. Дует Марії та Андрія, насичений драматичними переживаннями, змінюється розгорнутої народної масової сценою, в якій чергуються урочиста музика виходу Мазепи, ігрова пісня «Нема, нема тут мосточка» і запальний гопак. У сцені сварки Мазепи й Кочубея, слідом за чуттєвим аріозо гетьмана «Миттєво серце молоде», виникає розгорнутий ансамбль з хором. Музика фіналу першої картини звучить загрозливо і владно.
На початку другої картини — аріозо-голосіння Любові «Де ти, моє дитятко», задушевна сумна пісня, підхоплюємо хором жінок. Арія Кочубея «У минулі дні, коли з Мазепою» витримана в суворо-оповідних тонах. Наступна його арія «Ні, зухвалий хижак» сповнена рішучості. Фінальна сцена змови проти Мазепи — великий ансамбль, що переростає у потужний хор.
Лаконічне скорботне вступ до першої картині другого акту малює страждання Кочубея, яким протиставлена мстивість і злість Мазепи (середній епізод вступу). Суворим драматизмом пройнята арія Кочубея «Що смерть? Давно омріяний сон». Його речитатив та аріозо «Три скарбу» виразно передають благородство і внутрішню силу людини, переконаного в своїй правоті.
Оркестровий вступ до другої картині втілює контраст між умиротвореної поетичної літньої ночі і жорстокістю Мазепи. У монолозі Мазепи «Тиха українська ніч» виражені його душевна смятенность і буйне владолюбство. В аріозо Мазепи «Про Марія» вигляд його розкривається з кращого боку; світлим спокоєм і ласкою дихає широко ллється мелодія. Сцена, в якій невеликі аріозо Марії, овіяні смутком і ніжністю, тремтливістю почуттів, перемежовуються з діалогами, вінчається розповіддю гетьмана про змову «Давно задумали ми справу»; в оркестрі спочатку приглушено й таємниче, а потім потужно і переможно звучить суворий карбований марш. Невеличкий монолог Марії «О милий мій» сповнений захвату, захоплення. Глибоким драматизмом насичений розповідь матері про майбутню страту. Картина завершується великим дуетом Марії і Любові, в якому наполегливо повторюється музична тема їх хвилювання і жаху.
Третя картина, страта, — одна з найпохмуріших в опері. Це розгорнута масова хорова сцена, пронизана нервовим занепокоєнням. Жартівлива пісня п’яного козака вносить трагічний відтінок. Грозний і урочистий, поступово наростаючий марш протистоїть скорботній молитві засуджених, яку підхоплює хор. Картина закінчується лаконічним музичною характеристикою Мазепи; слідом за нею, як епітафія, виникає музика з передсмертної молитви страчених.
Третього акту передує симфонічний антракт «Полтавський бій» — батальна картина, жівопісующая битву росіян зі шведами, торжество перемоги і тріумфальний хід російських військ; це один з видатних зразків російської програмної музики.
Фінал опери відкривається арією Андрія «Осиротів пустельний дім», що змальовує його м’який, задушевний вигляд. Сцена останньої зустрічі Мазепи і Марії виконана справжнього трагізму; обривки ніжних, любовних зізнань змінюються гострою, зламаним музикою, передає божевілля Марії. Короткий симфонічний епізод зображує стрибка Мазепи та Орлика (музика увертюри). Колискова Марії «Спи, немовля мій прекрасний», ніжна, світла і ласкава, завершує оперу.