«Пребагато років тому, буде тому» жив у Чертухине мужик Михайла Іванович Бачур на прізвисько Святий. На старості років померла у нього дружина, і став він годуватися милостинею. Зустрів раз по дорозі дівку-злидаря, привів додому і одружився на ній. Мар’я виявилася «бабою слушною» і призвела господарство в порядок. Та тільки Михайла вже старенький був, от і не було у них дітей. Пішов Михайла до чаклуна, а той каже: якщо навколо землі обійдеш, це тобі допоможе. Пустився старий шлях і дорогою зустрів солдата. Солдат налякав Михайлові і змусив помінятися виглядом: відняв бороду, паличку, целковый з проверченной дірочкою і віддав вуса. Прийшов солдат в будинок до Михайла і став жити з його дружиною (кажуть, що ще до цього Марія скочила з паламарем). Жили лже-Михайла з Марією багато і дружно. Сусіди говорили, що у Михайли чорт в батраках, тому він так добре живе. Однак Мар’я, незабаром затяжелевшая, померла пологами. А уявний Михайла (або справжній, хто його знає?) повісився в лісі на осики. Тіло ж дивним чином зникла з петлі.
В будинку сусіди побачили бездиханне Мар’ю і новонародженого хлопчика. Вирішили його годувати усім світом по черзі, нехай потім буде пастушонком. На шиї у дитини знайшли ланцюжок, а на ній — целковый з дірочкою. Мар’ю не встигли поховати — будинок з її тілом згорів, а на порозі палаючого будинку люди бачили риса.
Коли сирота Мишко трохи підріс, його віддали в підпасичі до п’яницю і забіяці пастуху Нілу. Одного разу Ніл по-звірячому побив хлопчика і на інший день був знайдений мертвим. Мишко в напівдрімоті бачив, що вбив Нілу чоловік з борідкою і паличкою.
Став Мишко пастухом. Все б добре, але у корів стало пропадати полдневное молоко. Задумали чертухинцы втопити пастушка. Але одного разу Мишко побачив сплячого на березі величезного сома. Дячок Порфирій Прокопьич допоміг йому впоратися з рибою. Коли сому распороли черево, звідти полилося молоко: риба смоктала молоко у корів, забредавших у воду.
На подив чертухинцев, повернувся в село Михайла (або уявний Михайла). Взяв він з собою Ведмедика, стали вони разом ходити по світу, збирати милостиню.
В ту пору жила неподалік пані Раїса Василівна Рысакова, або Рысачиха. Володіла вона селом Скудилище і жорстоко порола мужиків. Трохи не запорола до смерті самого смирного — Івана Недотяпу. Втік Іван, а через деякий час з’явився до старості Микиті Миронычу і приніс оброк пані — з милостыньки, яку збирав. Здалося старості, що у Івана сяйво над головою. Приніс Микита Мироныч гроші пані, та взяла і сказала, що мужик не може бути святим, а хіба що чортом. Вирішила вона, що треба відпустити народ з панщини на оброк — нехай збирають милостиню, а з тих грошей платять оброк.
Чоловік Рысачихи, генерал-майор, давно помер, і не було їй відбою від сватів: була Рысачиха красунею. Часто їздив до неї сватався князь Копито-Нал —
Ивайко, Ще князь не давав проходу Оленку, покоївки барині. А тій, бідній, здавалося, що це генерал-майор приходить з того світу, її «тилискает». Завагітніла Оленка, і бариня наказала видати її за виродка Хомка, який служив замість ката. Тоді Оленка під вікном у барині удавилась, Хомка запоров на смерть ключницю Савишну, барынину наушницу, а коваль Буркан, любив Оленку, вбив Хомка.
Рысачиха дала згоду князю Копито-Наливайко. Той пояснив їй, що пороти селян потрібно не поодинці, а всіх відразу. Але не встигло Скудилище пожити під його владою: «відпущені на оброк» селяни стали розбійниками, а Буркан — їх отаманом. Вони вбили князя. Грошові справи Рысачихи були в розладі. Прийшов день — описали її майно, багато пустили з молотка, сватів тоді не стало. Рысачиха стало зубожілим зійшлася з паном Бодягою, веселим і шахраєм. Але той зник роки через три. Потім, казали, з паламарем жила (чи то був нечистий у вигляді паламаря). Стала бариня рідше пороти селян, Набивалися вона до всіх до хресні матері, а хрещеники її виявлялися сліпими: справа в тому, що вона торкалася до їх очам чарівним перснем.
А до Микити Миронычу знову прийшов Іван Недотяпа і приніс оброк. Розповіли йому всю правду про бариню, тоді він гроші залишив старости з дружиною, І розкрив секрет: він володіє нерозмінним карбованцем, звідусіль повертаються до свого власника. Вирішив Іван від цього рубля позбутися, попросив запекти його в пиріг і подав Мі-хайле, що проходив повз. Староста викупився за Недотяпины гроші на волю. Але. у той же день цар дав волю всім селянам. А останнього сина старости Рысачиха встигла засліпити.
Що було робити колишнім рысачихинским мужикам? Микита Мироныч завів заїжджий двір і організував «злиденне справа», яким і годувалися вчорашні селяни. Він постачав їх підходящої для ні-щенства одягом і отримував частину виручки. У нього на подвір’ї зупинилися і Михайла з Михайликом. Там же виявилася Секлетинья, повивальна бабка з Чертухина. Вона дізналася про нерозмінний рубль — той самий, що був знайдений на шиї у Мишка. Зображений на цій монеті рогатий «князь світу цього». Захотіла Секлетинья заволодіти целковим. Вночі грабіжник підійшов до Михайла й убив його, а з Михайликом розправитися не встиг: Секлетинья влупила лиходія поліном. А у мертвого Михайли раптом виросли величезні вуса. Секлетинья пішла далі з Михайликом. Вона спробувала відняти у хлопчиська рубль, а Мишко втік від неї. Коли Секлетинья поверталася в Чертухино, їй зустрілася трійка, а на ній Мишко і страшний «турецький анарал» з вусами, як у мертвого Михайли. «Анарал» наказав Секлетинье мовчати. Однак вона все розбовкала в Чертухине на посиденьках. Незабаром у балакучої баби розпух язик і вона померла. А Мишко потім одружився на Рысачихиной доньці та став паном, але це вже інша історія.