Короткий зміст «Карателі»

Дія відбувається під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 р. на окупованій території Білорусі.

«Карателі» — кривава хроніка знищення батальйоном гітлерівського карателя Дірлеванґера семи мирних сіл. Глави носять відповідні назви: «Селище перший», «Селище другий», «Між третім і четвертим селищем» і т. д. В кожній главі поміщені витяги з документів про діяльність каральних загонів та їх учасників.

Карателі-поліцаї готуються до знищення першого селища на шляху до основної мети — великий і багатолюдній селі Бірки. Точно вказані дата, час, місце події, прізвища. У складі «особливої команди» — «штурмбригады» — німець Оскар Дірлеванґер об’єднав злочинців, зрадників, дезертирів різних національностей і віросповідання.

Поліцай Тупига чекає свого напарника Доброскока, щоб закінчити розправу над жителями першого селища до приїзду начальства. Все населення зганяють за сарай до великої ями, у краї якої проводиться розстріл. Поліцай Доброскок в одному з будинків, що підлягають знищенню, дізнається серед господарів свою міську родичку, перебравшуюся в село напередодні пологів. У душі жінки спалахує надія на порятунок. Доброскок, придушивши виникло було почуття жалю, стріляє в жінку, яка перекидається навзнак в яму — в. засинає (За свідченням дивом уцілілих після страти, люди в момент пострілу не чують, як стріляють. Вони ніби засинають.)

У розділі «Селище другий» описується знищення села Козуличи. Каратель-француз просить поліцая Тупигу за шмат сала виконати за нього «неприємну роботу» — розстріляти родину, що влаштувався в хорошій добротній хаті. Адже Тупига — «майстер, спеціаліст, ну що йому варто?» У Тупиги — своя манера: спершу він говорить з жінками, просить хліба перекусити — ті і розслабляться, а як господиня до печі нагнется, так і. «Тіло кулемета рвонулася — як би і він злякався. «

Дія повертається до селища першого, до тій ямі, де залишилася в стані дивного смертного сну вагітна жінка. Зараз, в 11 годин 51 хвилину за берлінським часом, вона відкриває очі. Перед нею — довоєнна дитяча кімната на бобруйської околиці; мати з батьком збираються в гості, а вона ховає від них соромно нафарбовані маминою помадою губи; таке бачення — чомусь горище, і вони з Грицем лежать, як чоловік і дружина, а внизу мукає корова. «Кислий запах любові, стыдный. Чи це з-за ширми? Ні, знизу, де корова. З ями. З якої ями? Про що я? Де я?»

Селище третій мало чим відрізняється від попередніх. Поліцаї Тупига, Доброскок та Сирітка йдуть через рідкісний соснячок, вдихаючи жирний солодкуватий трупний дим. Тупига намагається придушити думки про можливу помсту. Раптово в гущі малиннику поліцаї натикаються на жінку з дітьми. Сирітка виявляє негайну готовність покінчити з ними, але Тупига, раптом підкоряючись якомусь неусвідомленого пориву, відправляє напарників вперед, а сам дає чергу з кулемета мимо цілі. Раптове повернення Сирітки кидає в жах. Тупига уявляє собі, як би відреагували на його вчинок німці чи бандити з роти Мельниченко — «галицийцы», бандерівці. Ось і зараз «самостійники» заворушилися, — виявляється, якась баба, побачивши дим-пожежа, біжить з поля додому. З-за куща вдаряє кулемет — баба з мішком падає. Дійшовши до села, Тупига зустрічає Сирітку і Доброскока з набитими кишенями. Він входить в ще не розграбований будинок. Серед іншого добра — один малесенький черевичок. Тримаючи його на пальці, Тупига знаходить в темній купе спить у колисці немовля. Одне око його відкритий і, здається Тупиге, дивиться на нього. Тупига чує у дворі голоси мародерства бандерівців. Йому не хочеться, щоб його помітили в будинку. Дитина кричить — і Тупига вихоплює наган. Далеко і незнайоме звучить його голос: «Шкода, пацана пошкодував! Живим згорить».

Командир нової «російської» роти Білий замишляє спосіб позбавлення від найближчого соратника Сувора, з яким його пов’язують курси червоних командирів, полон, бобруйський табір і добровільну згоду служити в каральному батальйоні. Білий спочатку тішив себе нездійсненною справою — піти коли-небудь до партизанів, а в якості свідка своїх «чесних» намірів пред’явити Сувора, а тому спеціально оберігав його від явно кривавих завдань. Однак чим далі, тим виразніше розуміє Білий, що ніколи не зможе порвати з карателями, особливо після випадку з партизанським розвідником, довіра до якого він увійшов, але тут же й видав його. А щоб розвіяти суровський ореол непорочності, наказує тому особисто облити бензином і підпалити сарай, куди зігнали все населення селища.

У центрі наступної глави — фігура лютого карателя з так званої «української роти» Івана Мельниченка, якій цілком довіряє командир роти німець Поль, вічно п’яний злочинець-збоченець. Мельниченко згадує про своє перебування у фатерлянді, куди його запросили батьки Поля, — Мельниченко врятував того життя. Він ненавидить і зневажає всіх: і тупих, обмежених німців, і партизан, і навіть своїх батьків, які приголомшені появою сина-карателя в бідній київської хаті і молять Бога про його смерть. У розпал чергової «операції» до мельниченковцам прибуває підмога — «москалі». Мельниченко в люті б’є по щоці батогом їх командира — свого недавнього підлеглого Білого — і одержує у відповідь повну обойму свинцю. Сам Білий тут же гине від руки одного з бандерівців (з документів відомо, що він довго лікувався в госпіталях, після війни був засуджений, втік, переховувався і загинув у Білорусії). Борковська операція триває. Здійснює її за «методі» Дірлеванґера штурмфюрер Слава Мурах. Карателів-новачків будують попарно з вже побували у справі фашистами — залишитися осторонь, не замаститися в крові неможливо. Сам Муравйов теж пройшов цей шлях: колишній лейтенант Червоної Армії, він у першому ж бою був роздавлений фашистськими танками, потім із залишками свого полку намагався протистояти невблаганній військовій машині німців, але врешті-решт потрапив у полон. Повністю пригнічений, він намагається виправдатися перед матір’ю, батьком, дружиною, самим собою тим, що буде «своїм» серед чужих. Військову виправку, інтелігентність колишнього вчителя помітили німці, відразу дали взвод. Муравйов тішить себе думками, що змусив поважати себе; його підлеглі — це не мельниченковские «самостійники», у нього дисципліна. Муравйов вхожий в будинок самого Дірлеванґера, знайомиться з наложницею шефа — Стасею, чотирнадцятирічної польської єврейкою, яка болісно нагадує йому давню любов — вчительку Берту. Муравйов не чужий книг, німець Циммерман обговорює з ним теорію Ніцше і біблійні притчі.

Дірлеванґер цінує неговіркого азіата, однак зараз збирається зробити його пішаком у своїй грі: він замишляє весілля Муравйова зі Стасею, щоб заткнути рот злостивцям, доносящим на нього в Берлін про нібито мала місце зникнення золотих речей, прикарманенных їм після розстрілу спеціально відібраних п’ятдесяти євреїв в Майданеку. Дирлевангеру потрібно реабілітувати себе перед Гіммлером і фюрером за минулий зв’язок з змовником Ремом і небезобидные пристрасті до дівчаткам віком до чотирнадцяти років. По дорозі в Борки Дірлеванґер складає подумки лист у Берлін, з якого керівництво дізнається і гідно оцінить його «новаторський», «революційний» спосіб тотального знищення непокірних білоруських сіл і заодно успішно застосовувану практику «перевиховання» покидьків людства на кшталт ублюдка Поля, якого він витягнув з концтабору і взяв у каральний взвод: краща стерилізація — це «омолодження дитячої кров’ю». Бірки, за Дирлевангеру, — це демонстративний акт тотального залякування. Жінки і діти загнані в комору, місцеві поліцаї, наївно розраховували на милість німців, — в школу, їх родини — в будинок навпроти. Дірлеванґер зі свитою входить у ворота комори «помилуватися» на сумлінно підготовлений матеріал. Коли затихає кулеметна стрілянина, самі собою розорюються не витримали вогню ворота. У стоять в оточенні карателів не витримують нерви: Тупига дає чергу з автомата в клуби диму, у багатьох вивертає шлунки. Потім починається розправа з поліцаями, яких на очах у сімей виводять по одному зі школи і кидають у вогонь. І кожен з карателів думає, що таке може статися з іншими, але не з ним.

В 11 годин 56 хвилин німець Лянге водить стволом автомата по трупах страшної ями першого селища. В останній раз бачить своїх убивць жінка, і в страшній тиші беззвучно кричить від жаху і самотності неродившаяся шестимісячна життя.

Наприкінці повісті — документальні свідоцтва про спалення трупів Гітлера і Єви Браун, перерахування злочинів проти людства в сучасну епоху.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам