У філософській роботі Канта викладається ідея того, що кожен індивідуальний суб’єкт пізнає, бажає і відчуває об’єктивні речі не через призму власних відчуттів, а як загальне, абсолютна, позбавлене всякої випадковості і особистих упереджень. Цікаво, що в «Критиці чистого розуму» філософ робив акцент на можливостях особистості пізнавати навколишній світ, а в «Критиці практичного розуму» він розглядає по суті ті ж явища, але з точки зору здібностей волі та бажань людини.
Як стверджує автор, справжнє знання ґрунтується на принципах загальності і необхідності, від яких, в свою чергу, залежить істинність доброчесних бажань. Таким чином, в основі морального вчення може лежати тільки істинне, безкорисливе бажання, даний об’єктивне знання. Немає сумніву в тому, що якщо річ робиться в корисливих цілях або для задоволення, то вона не може представляти собою моральну цінність, бути загальної. Справжнє знання формується не його конкретним змістом, а тією загальною і необхідною формою, в яке воно обличено. Точно так само і в бажанні: основну роль грає його форма – загальнообов’язкова, а тому цінна і необхідна.
Вимога такого незалежного від зовнішніх причин, абсолютно безумовного і обов’язкового для всіх закону Кант називає ” категоричним імперативом. Його зміст його звучить наступним чином: слід поступати таким чином, щоб суб’єктивні правила твоєї діяльності в той же момент могли стати і загальним – об’єктивним – законом.
Далі автор проводить чіткий поділ між діями законними і моральними діями. Якщо діяння відповідає закону, але при цьому відбувається не тільки заради його дотримання, але і для інших цілей, то його можна назвати лише законним, але ніяк не етичним. На думку Канта вищим благом буде об’єднання цих двох якостей, до чого повинна прагнути кожна людина. Щастя та доброчесність, сполучені в одному вчинку, являють собою це благо. Однак важливо розуміти, що в реальному житті зустріти абсолютну чеснота і повне щастя, а також забезпечити їх взаємну зв’язок практично неможливо.
У відповідь на це розум людини висуває таку вимогу: щоб досягти абсолютної чесноти, необхідно знайти безсмертя, а для з’єднання його і вищим щастям, а отже, і для реалізації вищої благо, необхідно божественне участь, присутність Бога.
Далі випливає висновок про безсмертя людської душі й можливості її безмежного розвитку і вдосконалення.
Читати короткий зміст Критика практичного розуму. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій