У цьому оповіданні Бажова мова йде про вірність, довірі близькій людині. Головна героїня – Катерина залишилася одна, її наречений Данило пропав. Базікали всяке: ніби втік, ніби згинув… І навіть неймовірне, що пішов до самої Цариці Мідної гори, щоб стати справжнім Майстром! Але Катя не вірила, чекала його. Ось тільки плакала іноді таємно, кликала Данилу.
За місцевими мірками вона вже «стара» для нареченої – двадцять років їй виповнилося. І приходили свати «жалості» до красуні, умовляли жити своїм життям. Але не здавалася Катерина.
От тільки грошей на життя зовсім мало було. Вирішила Катя, так як душа її до гірського майстерності лежала, зробити нехитру саморобку з малахіту. Та несподівано в неї вийшло. Вона зробила медальйони, а візерунок на них такий чудовий вийшов, рідкісний, що продавець, кому вона віднесла ці бляшки, довго не хотів вірити, що це її робота. Він був упевнений, що це залишив їй на «чорний» день Данила. У підсумку, взяв вироби, сказав ще приносити, а сам тут же їх продав втридорога.
Позаздрив один чоловік Каті (дівча-недотепа, а отримала дохід), вирішив простежити, де вона такою малахіт бере. Катя не помічала, що недобрий чоловік за нею слід, так от тільки він раптом втратив її слід, як очі хто відвів йому. І тут Катя зустріла саму Господиню, не злякалася дівчина, а зажадала нареченого віддати.
І ось, несподівано для всіх, повернувся Данило, одружився на вірною Катерині і став майстром. Ніякої загадки з свого зникнення не робив – вчився, щоб стати Майстром.
Розповідь вчить вірити в чудеса і просто вірити.
Читати короткий зміст Гірничий майстер. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій