Короткий зміст «Генріх IV»

Після неправдивих повідомлень про перемогу граф Нортемберленд нарешті дізнається, що його син Хотспер убитий в битві при Шрусбері і що королівська армія на чолі з другим сином короля Джоном Ланкастером і графом Уэстморлендом рухається йому назустріч. Граф вирішує об’єднати свої війська з силами бунтівного архієпископа Йоркського.

У Лондоні верховний суддя, зустрівши на вулиці Фальстафа, соромить його за погану поведінку і закликає схаменутися на старості років. Товстун, як завжди, зубоскалит, хвалиться і не пропускає нагоди нагадати судді про ляпас, яку той отримав від принца Генріха, покровителя Фальстафа.

В Йорку наближені архієпископа зважують свої шанси на перемогу. Їх надихає те, що на них рухається лише третя частина королівських військ, яку ведуть принц Джон і граф Уэстморленд. Сам король і його старший син виступили проти уэльсцев Глендаура, ще одна частина королівської армії повинна протистояти французам. Все ж деякі з бунтівних лордів вважають, що їм не вистояти без допомоги графа Нортемберленда. У Лондоні місіс Куикли («Швидка», «Вострушка» — англ.), власниця трактиру «Кабаняча голова», домагається арешту Фальстафа за борги і невиконання обіцянки одружитися. Фальстаф сперечається з нею, з поліцейськими і з’явилися на вулиці верховним суддею, приводячи в свій захист найнесподіваніші і комічні доводи. Нарешті йому вдається лестощами виманити у вдови Куикли не тільки прощення колишніх боргів, але і нову позику, а також запрошення на вечерю. Повернулися в Лондон принц Генріх і Пойнс, дізнавшись про це вечері, вирішують переодягнутися слугами і прислужувати на ньому, щоб побачити Фальстафа «у його теперішньому вигляді». Повернення королівської армії в столицю викликана важкою хворобою Генріха IV. Його старший син глибоко засмучений хворобою батька, але приховує це, щоб не уславитися лицеміром.

У Уоркворте, замку графа Нортемберленда, овдовіла леді Персі соромить тестя за те, що з-за його удаваною хвороби загинув залишений без підкріплення Хотспер. Вона і дружина графа наполягають, щоб він сховався в Шотландії, замість того, щоб виступити на допомогу архієпископа Йоркського.

До Фальстафу, місіс Куикли і Долль Тершит («Рве простирадла» — англ.), весело пирующим в трактирі, приєднуються Бардольф і пихатий прапорщик Пістоль. Принц і Пойнс, надягли куртки слуг, стають свідками хвилюючою сцени між Фальстафом і Долль і чують, що, на думку старого гуляки, принц «добрий малий, хоча і сварливий», Пойнс — павіан, якому місце на шибениці, і багато іншого. Коли обурений Генріх збирається оттаскать Фальстафа за вуха, той дізнається свого покровителя і тут же пояснює, що «говорив про нього погано при грішних створінь, щоб ці занепалі створення не надумали його полюбити. Я поступав як турботливий друг і вірнопідданий». Веселощі раптово закінчується, оскільки принца і Фальстафа закликають до зброї, щоб виступити проти північних бунтівників. Фальстаф все ж примудряється втекти і, повернувшись до шинку, вимагає Долль до себе в спальню.

У Вестмінстерському палаці змучений король розмірковує про безсонні ночі — наділі всякого монарха — і згадує, що вбитий Річард II передбачав розрив між ним і домівкою Персі. Прагнучи підняти настрій короля, граф Уорік применшує міць повсталих і повідомляє про смерть Оуена Глендаура, непокірного господаря Уельсу, В Глостерширі Фальстаф, набираючи рекрутів, зустрічає друга своєї юності — суддю Шеллоу («Порожній» — англ.). Поговоривши з рекрутами, він за хабар звільняє придатних до служби і залишає непристосованих — Мозгляка, Тінь і Бородавку. Фальстаф відправляється в похід з твердим наміром на зворотному шляху обібрати старого приятеля.

В Йоркширському лісі архієпископ Йоркський повідомляє своїм соратникам, що Нортемберленд покинув їх і, не зібравши війська, втік до Шотландії. Граф Уэстморленд намагається примирити бунтівних лордів з королем і переконує їх укласти мир з принцом Джоном. Лорда Маубрея долають погані передчуття, але архієпископ переконує його, що король жадає спокою в королівстві будь-якою ціною. На зустрічі з бунтівниками принц обіцяє, що всі їх вимоги будуть виконані, і п’є за його здоров’я. Змовники розпускають війська, і віроломний принц арештовує їх за зраду. Він наказує переслідувати розрізнені війська заколотників і розправитися з ними.

Король перебуває в Єрусалимській палаті Вестмінстера. Він вмовляє своїх молодших синів зберігати добрі стосунки з принцом Генріхом, від ласки якого вони будуть залежати в майбутньому. Він нарікає на безпутність спадкоємця. Граф Уорік намагається знайти виправдання для Генріха, але короля вони не переконують. Граф Уэстморленд приносить звістку, що принц Джон придушив заколот. Другий посланець також доповідає про перемогу — Йоркширський шериф розбив війська Нортемберленда та шотландців. Однак від радісних звісток королю стає погано. Його відносять в ліжко. Поки король спить, в його кімнату входить принц Генріх. Вирішивши, що батько вже мертвий, Генріх одягає корону і йде. Прокинувся король дізнається, що принц заходив до нього, і, не виявивши корони, з гіркотою звинувачує сина: «все життя твоя доводила ясно, / Що ти мене не любиш, і хотів ти, / Щоб у смертну годину я в цьому переконався». Принц поспішає пояснити свій вчинок. Він запевняє батька, що вважав його мертвим і узяв корону лише на виконання боргу. Зворушений красномовством сина, король кличе його до свого узголів’я. Він згадує обхідні шляхи, якими йшов до влади, і, хоча вважає становище сина більш міцним, попереджає його проти чвар всередині країни: «Веди війну в чужих краях, мій Генрі, / Щоб гарячі голови зайняти…» Дізнавшись, що йому стало погано в Єрусалимській палаті, король згадує пророцтво, згідно з яким він повинен закінчити життя в Єрусалимі. Король завжди вважав, що мається на увазі Свята Земля. Тепер же він розуміє справжній сенс передбачення і просить знову віднести його в ту ж палату: «Там, в Єрусалимі, неба дух зраджу».

У Вестмінстері молодий король запевняє братів, що їм нема чого турбуватися про свою долю під час його правління. Верховний суддя, колись уклав Генріха до в’язниці за образу свого сану, прощений і наближений за свою твердість і безстрашність. Генріх каже: «В труну з батьком зійшло моє безпутність».

Фальстаф, дізнавшись про воцаріння свого покровителя, поспішає в Лондон. Під час коронації він стає на видному місці. Він чекає надзвичайних почестей від старого дружка і обіцяє поділитися ними зі своїми прибічниками, в тому числі і з Шеллоу, яким встиг добряче заборгували. Але вийшов до народу Генріх на фамільярне звернення Фальстафа відповідає: «Старий, з тобою я незнайомий. Покайся! / Сивини зовсім не до лиця блазням». Король виганяє колишніх дружків, пообіцявши їм дати засоби до життя, щоб «нужда на зло вас не штовхала». Фальстаф впевнений, що суворість Генріха притворна, але з’явився верховний суддя наказує заарештувати його разом з друзями і ув’язнити. Принц Джон каже судді: «Мені по душі вчинок государя; / має Намір колишніх супутників / Він забезпечити, але їх всіх вигнав / І не поверне, поки не переконається / В їх скромному і розумному поведенье». Принц впевнений, що протягом року король «вогонь і меч пошле у Францію».

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам