Короткий зміст Бунін Антонівські яблука для читацького щоденника, читати короткий переказ онлайн

Розповідь веде сам автор. Він починає розповідати про найближчому минулому. Згадує він – початок прекрасної осені, цей сухий, золотистий і порожній сад, в якому перетинаються пахощі падає листя і душистость антонівських яблук: яблука збирають, а далі їх відправляють в місто. Пізня ніч, він вибігає в сад, говорить з охоронцями стежать за садом. Вдивляється в нескінченний небосхил, прикрашений зірками, вдивляється дуже довго, до того довго що починає земля під ногами пропадати, відчувається, яка прекрасна життя.

Оповідає розповідає про свої висілки, відомі з часів його діда як заможна село. Виділялося також маєток своїми цегляними, міцними будинками. У спогадах спливає тітка оповідача Ганна Герасимовна, ділянка у неї невеликий, зате міцний, давній, закритий сильними, старими деревами. Сад її б відомий своїми яблуками і птахами, дім – дахом. Ця дах була надзвичайно товстої й високої, виготовлена з соломи.

Пригадується йому також його шурин, помещикохотник, в його будинок приходило багато людей, всі до сита їли, а після йшли полювати на живність. У пам’яті автора з’являється момент як він скаче верхи на “киргизе”: ця швидкість із-за якої, навіть не встигаєш помітити дерева, гул собак, і ці приємні для вуха, крики мисливців. Але навіть якщо ти проспав полювання, ти міг спокійно піти в хазяйську бібліотеку, де було достаток книжок і журнал, читаючи які міг пройти цілий день.

Але давно вже померли всі старі, тепер тут царство жебраків мелкоместных дворян. Оповідач ночує у сусіда, і зранку йому належить полювання. Згадує, що з настанням зими, все стає як у старі часи, всі збираються, і кутят на останні гроші.

Автор передає нову Росію, яка стала жорстока. Вона залишилася у нього в пам’яті у вигляді антонівських яблук.

Чиать докладний короткий зміст Буніна Антонівські яблука

Автор, який у твір виконує роль оповідача згадує і розповідає недавнє минуле, яке йому довелося пережити.

Він згадує і барвисто описує ранню погожу осінь, пожовклий, сохнувший і рідіє сад, пряний, але в той же час м’який аромат палого листя і запах тих самих яблук, антонівських яблук: садівники збираючи яблука занурюють їх на воза, що б відправити на продаж у місто.

Якось пізно вночі він босим вибігає в сад, біжить за його садовим доріжках, вистеленим листям і хоче поговорити зі сторожами про відправку яблук, відчуваючи що життя прекрасне, і жити на світі насправді дуже щасливо і безтурботно, незважаючи на всі труднощі і проблеми. Він відчуває запах саду, який наповнює його організм, і це робить його по-справжньому щасливим і радісним.

Оповідач згадує своє дитинство, свої Присілки, села, які ще з часу його дідуся були знамениті в окрузі як одні з найбагатших сіл.

Люди, що жили там десятиліттями, там же зустрічаючи свою старість і це вважалося ознакою стабільності, достатку і поваги.

Всі будинки в даних селах були виконані з цегли, будувалися на століття, зважаючи міцними і надійними.
Треба відзначити, що середня життя жителя такий села дуже близько прирівнювалася з життям богаеев, які могли собі дозволити все.

Оповідач згадує свою рідну тітку Ганну Герасимовну, її будинок і садиби до нього прилеглу — невелику, але в той же час міцну, стару, і вічне як здавалося автору. З усіх боків її оточували багатовікові дерева, кожне з яких цінувалося і береглось, як щось цінне і важливе в житті його тітоньки.

Практично кожен житель села мав свій власний яблучний сад, і його тітка не виняток. Сад її славився своєю силою і шалено смачними і соковитими яблуками, які кожен рік радували господиню кількістю свого врожаю.

Так само автор згадує, що практично у всіх в будинку пахло яблуками, і цей запах був самим солодкими смачним, з усіх що він відчував у своєму житті.

Пригадується автору та його шурин Арсеній, який славився в даній села заможним поміщиком і великим любителем полювання, справжньої чоловічої полювання.

В його великому будинку згадує автор завжди збиралося багато людей, які не приходили в гості, але і збиралися для того, щоб провести час в колі людей з однаковими інтересами, смачно пообідати і після відправитися на тривалу полювання, яка обов’язково повинна мати позитивний результат.

Автор згадує ті моменти, коли він сам брав участь у цій мисливському забаві. Він розповідає, що завжди сидів на могутньому, міцному і выносливом жеребці. Згадує, як на великій швидкості він мчав по дорогах лісових ділянок, як повз нього миготіли дерева, трави і так далі, як він любив спостерігати за птахами та іншими живими істотами.

Але, на жаль немає нічого вічного і жителі даного села в силу свого віку або з інших життєвих обставин пішли з життя, а місце, на якому колись розташовувалася село практично перетворилося на пустир, так як на зміну цим людям прийшли дрібнопомісні дворяни, для яких головним завданням було отримання прибутку, а не збереження тутешніх садиб і поместей.

Оповідачеві траплялося гостювати у сусіда і він розповідає про те, що зараз вже зовсім по іншому живуть люди в цих місцях, що не може не наводити на смуток і навіть смуток. Однак, досі в даній села пахне смаком дитинства, пахне яблуками, тими самими, антоновскими яблуками, які так близькі й дорогі серцю нашого оповідача

Читати короткий зміст Антонівські яблука. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: