Короткий зміст «Бійня номер п’ять»

«Майже все це сталося насправді». Такою фразою починається роман, який, як випливає з авторського попереднього повідомлення, «частково написаний в злегка телеграфно-шизофренічному стилі, як пишуть на планеті Тральфамадор, звідки з’являються літаючі блюдця». Головний герой книги Біллі Пілігрим, за висловом оповідача, «відключився від часу», і тепер з ним творяться різні дивацтва.

«Біллі ліг спати літнім вдівцем, а прокинувся в день весілля. Він увійшов у двері в 1955 році, а вийшов в 1941 році. Потім повернувся через ту ж двері і опинився в 1961 році. Він каже, що бачив своє народження і смерть і багато разів потрапляв в інші події свого життя між народженням і смертю».

Біллі Пілігрим народився у вигаданому місті Илиум, причому в той же рік, коли з’явився на світ і сам автор. Подібно останньому, Біллі воював у Європі, потрапив у полон до німців і переніс бомбардування Дрездена, коли загинуло більше ста тридцяти тисяч мирних жителів. Він повернувся в Америку і вже в відміну від свого творця вступив на курси оптометристів, побрався з донькою їх власника. Він хворіє на нервовий розлад, але його швидко виліковуються. Справи його йдуть відмінно. У 1968 р. він летить на міжнародний конгрес оптометристів, але літак потрапляє в аварію, і всі, крім нього, гинуть.

Полежавши в лікарні, він повертається в рідне Илиум, і спочатку все йде як зазвичай. Але потім він виступає по телебаченню і розповідає про те, що в 1967 р. побував на планеті Тральфамадор, куди його доставила літаюче блюдце. Там його нібито показували в голому вигляді місцевим жителям, помістивши в зоопарк, а потім спарили з колишньої голлівудською кінозіркою Монтаной Уайлдбек, теж викраденої з Землі.

Тральфамадорци переконані, що всі живі істоти і рослини у всесвіті машини. Вони не розуміють, чому земляни так ображаються, коли їх називають машинами. Тральфамадорци, навпаки, дуже раді своєму машинного статусу: ні хвилювань, ні страждань. Механізми не переймаються питаннями щодо того, як влаштований світ. Згідно наукової точки зору, прийнятої на цій планеті, світ належить приймати, як він є. «Така структура даного моменту», — відповідають Тральфамадорци на всі «чому» Біллі.

Тральфамадор являє собою торжество наукового знання. Його мешканці давно розгадали усі загадки всесвіту. Їм відомо, як і коли вона загине. Тральфамадорци самі підірвуть її, відчуваючи нове пальне для своїх блюдець, «коли створиться відповідна структура моменту». Але прийдешні катаклізми не псують настрою тральфамадорцам, що керується принципом «не звертати уваги на погане і зосереджуватися на хороших моментах». Біллі в загальному-то і сам завжди жив за тральфамадорским правилами. Йому не було діла до В’єтнаму, де справно функціонує його син Роберт. У складі «зелених беретів» ця «стріляючий машина» наводить порядок згідно з наказом. Забув Біллі і про дрезденський апокаліпсис. До тих пір, поки не злітав на Тральфамадор після тієї самої авіакатастрофи. Але тепер він постійно курсує між Землею і Тральфамадором. З подружньої спальні він потрапляє в барак військовополонених, а з Німеччини 1944 р. — в Америку 1967 р. в розкішний «кадилак», який везе його через негритянського гетто, де зовсім недавно танки національної гвардії навчали жінок місцеве населення, спробував «качати свої права». А поспішає Віллі на обід в Клуб Львів, де якийсь майор буде з піною у рота вимагати посилення бомбардувань. Але не Дрездена, а В’єтнаму. Біллі як голова з цікавістю слухає мова, і доводи майора не викликають у нього заперечень.

В поневіряннях Пілігрима хаотичність тільки гадана. Його маршрут вивірений точної логікою. Дрезден 1945 р. Тральфамадор і США кінця шістдесятих — три планети в одній галактиці, і вони обертаються по своїх орбітах, підкоряючись закону «доцільності», де цілі завжди виправдовує засоби, а чим більше людина нагадує машину, тим краще для нього і для машинно-людського соціуму.

В дрезденському фрагменті не випадково зіткнуться дві загибелі — величезного німецького міста і одного військовополоненого-американця. Дрезден загине в результаті ретельно спланованої операції, де «техніка вирішує все». Американець Едгар Дарбі, до війни читав в університеті курс з проблем сучасної цивілізації, буде убитий по інструкції. Розкопуючи завали після нальоту союзної авіації, він візьме чайник. Це не залишиться непоміченим німецькими конвоїрами, він буде звинувачений у мародерстві і розстріляний. Двічі восторжествує буква інструкції, двічі відбудеться злочин. Ці події при всій їх разнокалиберности взаємопов’язані, бо породжені логікою машинного прагматизму, коли в розрахунок приймаються не люди, а безликі людино-одиниці.

Відключений від часу, Біллі Пілігрим в той же час знаходить дар пам’яті. Пам’яті історичної, утримує в свідомості моменти перетину приватного існування з долею інших людей і долею цивілізації.

Дізнавшись про намір автора-оповідача скласти «антивоєнну книгу», один з персонажів вигукує: «А чому б вам не створити антиледниковую книгу». Той не сперечається, «зупинити війни так само легко, як зупинити льодовики», але кожен повинен виконувати свій обов’язок. Виконувати свій обов’язок Воннегуту активно допомагає народжений його уявою письменник-фантаст Кілгор Траут, дайджести з книг якого постійно зустрічаються на всьому протязі роману.

Так, в оповіданні «Диво без кишок» роботи кидали з літаків желеподібний газолін для спалювання живих істот. «Совість у них не було, і вони були запрограмовані так, щоб не уявляти собі, що робиться від цього з людьми на землі. Ведучий робот Траута виглядав як людина, міг розмовляти, танцювати, гуляти з дівчатами. І ніхто не дорікав його, що він кидає згущений газолін на людей. Але поганий запах з рота йому не прощали. А потім він від цього вилікувався, і людство радо прийняв його в свої ряди».

Траутовские сюжети тісно переплітаються з реальними історичними подіями, надаючи фантастиці реальність, а реальність роблячи фантасмагорією. Розбомблене Дрезден у спогадах Біллі витриманий у місячній тональності: «Небо було суцільно закритий чорним димом. Сердите сонце здавалося капелюшком цвяха. Дрезден був схожий на Місяць — одні мінерали. Камені розкалилися. Навколо була смерть. Такі справи».

Бійня номер п’ять — не порядковий номер чергового світового катаклізму, але лише позначення дрезденської бойні, в підземних приміщеннях якої рятувалися від бомбардування американські полонені і їх німецькі конвоїри. Друга частина назви «Хрестовий похід дітей» розкривається оповідачем в одному з численних чисто публіцистичних вкраплень, де авторські думки виражаються вже відкритим текстом. Оповідач згадує 1213 р. коли двоє шахраїв-ченців замислили аферу — продаж дітей у рабство. Для цього вони оголосили про хрестовий похід дітей в Палестину, заслуживши схвалення папи Інокентія III. З тридцяти тисяч добровольців половина загинула при корабельній аварії, майже стільки ж потрапило в неволю, і лише незначна частина маляток ентузіастів помилково потрапила туди, де їх не чекали кораблі торговців живим товаром. Такими ж невинно убієнними виявляються для автора і ті, кого відправляють битися за велику загальне благо у різних точках сучасного світу.

Люди опиняються іграшками у військових розваги сильних світу цього і самі в той же самий час деколи відчувають нездоланну тягу до смертоносних іграшок. Батько військовополоненого Роланда Вірі натхненно збирає різні знаряддя катування. Батько оповідача «був чудовий чоловік і схиблений на зброю. Він залишив мені свої рушниці. Вони іржавіють». А ще один американський військовополонений Поль Лазарро впевнений, що «солодше помсти немає нічого на світі». До речі, Біллі Пілігрим знає наперед, що від його кулі і загине він тринадцятого лютого 1976 р. Пропонуючи поміркувати над тим, хто більше винен у наростаючій хвилі нетерпимості, насильства, тероризму державного та індивідуального, в заключній, десятій главі оповідач пропонує «тільки факти»: «Роберт Кеннеді, чия дача стоїть у восьми милях від будинку, де я живу круглий рік, був поранений два дні тому. Вчора ввечері він помер. Такі справи. Мартіна Лютера Кінга теж застрелили місяць тому. Такі справи. І щодня уряд США дає мені звіт, скільки. трупів створено за допомогою військової науки у В’єтнамі. Такі справи».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: