Книга відкривається коротким авторським повідомленням, що після смерті Хоакіна Монегро в його паперах були виявлені записки, щось на кшталт «Сповіді», зверненої до дочки покійного. Записки ці подекуди ілюструють історію, розказану автором.
Авель Санчес і Хоакін Монегро росли разом з дитячих років, з тієї пори, коли з ними прогулювалися годувальниці. З дитинства Хоакін виявляв більш вольовий характер, ніж його приятель; зате той, поступаючись, завжди вмів поставити на своєму. Тому за Хоакіном зміцнилася слава різкого і неприємного людини, а за Авелем — милого і доброго. Хоакін обрав своїм тереном медицину, а Авель, він вирішив присвятити себе живопису. Пристрасно закоханий у свою кузину Олену, Хоакін сильно страждає: дівчина не відповідає взаємністю на його любов, але й не відкидає її, граючи почуттям молодої людини. Коли Хоакін знайомить Авеля з Оленою, художник, вражений красою дівчини, вирішує написати її портрет. Робота над ним завершується їх заручинами, а потім і весіллям, портрету ж судилося стати тією першою картиною, після якої увагу публіки завжди буде супроводжувати Авеля. Хоакін сильно переживає успіх свого друга: страждання закоханого посилюються упевненістю, що він народився знедоленим, якого не можна любити, а також підозрою, що Авелем рухала не стільки любов до Олени, скільки бажання принизити Хоакіна. Молодята їдуть у весільну подорож, а Хоакін з головою йде в заняття наукою, шукаючи в ній забуття від свого горя. Після повернення Авель важко захворює і опиняється на межі життя і смерті. Порятунок його цілком залежить від Хоакіна, який — не без внутрішньої боротьби — знаходить у собі сили зробити все для порятунку Авеля; той поправляється.
Хоакін вирішує одружитися, хоча не вірить ні у свою здатність когось полюбити, ні в те, що він може викликати відповідне почуття. Він пов’язує свою долю з Антонією, втіленням ніжності та співчуття, що, відчувши в Хоакине затаєну біль, полюбила його. Після весілля Хоакін продовжує працювати як одержимий — він мріє, щоб його слава лікаря затьмарила популярність Авеля-художника, яка все зростає. Вся життя Хоакіна підпорядкована болісного, изматывающему його душу суперництва з Авелем, в презирстві якого він твердо впевнений, і боротьбі з ненавистю до колишнього друга, на яку йдуть всі його сили. Ударом стає для Хоакіна звістка, що Олена чекає дитину: і тут він відчуває перевагу Авеля, адже у них з Антонією поки немає дітей. Хлопчика називають Авелином, на честь батька. А скоро і в Антонії народжується дитина — дочка Хоакинита, до якої батько надзвичайно сильно прив’язується. Його любов до дочки виникає не тільки з природних батьківських почуттів, але і з надії, що дитина допоможе його духовному оновленню, допоможе йому позбавитися від охоплювали його недобрих думок про Авеля Санчеса.
Тим часом Авель, вже уславлений художник пише картину «Авель і Каїн», навіяну «Каїна» Байрона. Хоакін ж схильний бачити в цьому полотні відображення їх складних відносин і своїх страждань, про які художник не підозрює. На банкеті, присвяченому новій картині Авеля Санчеса, Хоакін, прекрасний оратор, виступає з проникливою промовою, розхвалюючи нову роботу художника. Мова ця виявляється настільки блискучою, настільки глибокою, що всі забувають про картину і говорять лише про виступ Хоакіна. Це глибоко ображає Олену, усматривающую у поведінці лікаря заздрість і бажання затьмарити її чоловіка, хоча сам Авель і не поділяє таку точку зору.
Хоакін ж у глибині душі шкодує, що не пішов далі — не сказав про нарочитості і фальші мистецтва Авеля, його холодності і наслідування. Після цього випадку, поступаючись прохання дружини, лікар починає ходити до сповіді, де не бував уже багато років. Авель пише Діву Марію з немовлям — точний портрет Олени і свого сина. Картина мала успіх, з неї було зроблено безліч репродукцій, перед однією з яких часто молиться Хоакін.
Дізнавшись про інтрижку Авеля з натурницею, Хоакін ще більше зміцнюється в думці, що Авель одружився на Олені не по любові, а лише заради того, щоб принизити одного; минуле почуття до Олени спалахує в душі Хоакіна з новою силою. Вибравши час, коли Авеля немає вдома, він відправляється до Олени і зізнається їй у своїй пристрасті, в тому, що перед її образом, стоячи на колінах молиться до Богородиці. Натрапивши на холодність жінки, Хоакін не зупиняється перед тим, щоб повідомити їй про зв’язок її чоловіка з натурницею, але марно — Олена невблаганна, і ніяких почуттів, крім презирства, до Хоакіну не виявляє.
Відтепер всі помисли й сили лікаря зосереджені на чарівної дочки, на її вихованні і навчанні. Тим часом син Авеля пішов з медичної частини, і коли він завершив освіту, батько звернувся до Хоакіну з проханням взяти юнака асистентом. Той погоджується, в глибині душі сподіваючись, що Авелин виявиться посередністю і його поразка на науковому терені з лишком відплатить Хоакіну за непомірну славу батька. Однак Авелин виявляється дуже здібним, і несподівано вони з Хоакіном переймаються один до одного гарячою симпатією. Хлопець умовляє вчителя написати книгу, де той міг би узагальнити усі свої знання, але оскільки Хоакін не може залишити практику, вони вирішують, що книгу — за записками Хоакіна — напише Авелин. Від юнака лікар дізнається, що той теж вважає свого батька холодним і розсудливим людиною; він скаржиться, що батько ніколи не приділяв йому уваги.
Між хлопцем і Хоакіном складаються такі теплі, довірчі відносини, що у лікаря народжується думка видати за асистента свою дочку. Однак цей задум наштовхується на несподівану перешкоду: Хоакіна вирішила присвятити себе Богу і піти в монастир. З задушевної розмови з дочкою батько дізнається, що таке рішення продиктоване бажанням вилікувати батька від роз’їдають його душу страждань, про витоки яких дівчина не має ні найменшого уявлення, але які гостро відчуває. Як любляча дочка, Хоакіна поступається благання батька і погоджується скасувати своє рішення піти в монастир і бути прихильною до залицянь Авеліно. Незабаром відбулася заручини молодих людей. Після весілля вони живуть у будинку Хоакіна, де відразу стає тепліше і затишніше. Олена часто відвідує дітей, намагаючись за своїм смаком змінити побут і уклад будинку, внести в нього світська витонченість і елегантність. Антонія, з властивою їй покірністю, зазвичай погоджується з усіма пропозиціями Олени; наприклад матері слід і Хоакіна, але свекруха постійно відчуває її приховане невдоволення, і відносини між двома жінками досить напружені. Хоакіна, сама природність і простота, яка не може побороти неприязного відношення до робленою світськості Олени; до того ж їй відомо, що колись ця жінка відкинула любов її батька, завдавши йому чимало страждань.
Коли у молодих народжується первісток, його після коливань називають Хоакіном. Дитина росте здоровим і красивим, і хоча всі його балують, він мимоволі тягнеться до Авеля: йому подобаються його розповіді, його малюнки, фарби. Все це пробуджує в душі Хоакіна-старшого колишню ненависть до Авеля, від якої, як він вважав, йому давно вдалося позбутися. І тоді він вирішується відверто поговорити з Авелем, благаючи не позбавляти його любові онука. Розмова приймає різкий характер, чоловіки обсипають один одного докорами, пригадуючи старі образи і відмінно знаючи хворі місця один одного. В якийсь момент, не витримавши, Хоакін вистачає Авеля за горло, але тут же розтискає пальці — Авель починає хрипіти і випускає дух.
Хоакін переживає Авеля на рік. І все це час його мучить думка, що це він став причиною смерті колишнього друга, опинився в ролі Каїна, який убив Авеля. Якась таємнича, незрозуміла хвороба кладе його в ліжко. Відчувши наближення смерті, Хоакін викликає дружину, дітей і Олену. Коли всі збираються біля його ліжка, він зізнається, що вважає себе винним у смерті Авеля, який помер майже в його руках, в той момент, коли Хоакін схопив його за горло. Вмираючий розповідає, яким кошмаром була вся його життя, і просить вибачення у близьких, в першу чергу у Антонії, яку вважає своєю головною жертвою. Оплакиваемый присутніми і більше всіх відданою Антонією, Хоакін відходить в інший світ.