Віктор Астаф’єв народився в складний час і пережив безліч складнощів, приготованих для нього долею. У ранньому дитинстві у майбутнього письменника померла мама, а нової дружині батька хлопчик не подобався. З цієї причини він залишився на вулиці.
Віктор Астаф’єв став чудовим письменником, його творчість подобається як дітям, так і дорослим. І, безумовно, оповідання «Домський собор» займає в його творчості почесне місце. Жанр цього твору важко визначити, так як в ньому поєднується кілька різних жанрів, але все ж прийнято визначати жанр твору як есе.
З-за органної музики, що звучить у залі з безліччю глядачів, у героя виникають різні асоціації. Аналізуючи цю музику, він порівнює її звуки зі звуками природи. В його уяві проноситься все його життя: образи, розчарування, втрати, війна. Він згадує засмучення і втрати. Але ця музика володіє такою неймовірною силою, що всі погані спогади залишають його думки. Герой вражений звуками органу і йому хочеться схилити коліна перед цим чудовим звучанням. Хоч зал переповнений людьми, герой, тим не менше, відчуває себе самотнім. В голові у нього з’являється думка: йому хочеться, щоб все завалилося, і в душах людей звучала лише музика. Герой міркує про життя, про людському шляху, смерті і про те, яку роль відіграє крихітна людина в цьому величезному світі. Він усвідомлює, що Домський собор – будинок ніжної музики, місце спокою і тиші. Герой від щирого серця дякує собор і схиляє душу перед великим твором архітектури.
Самотність в оповіданні виступає в позитивному ключі. Незважаючи на те, що в залі дуже багато людей, героєві здається, що він один. І це скоріше не самотність, а усамітнення.
Розповідь підводить нас до думки, що музика здатна зцілювати наші душевні рани, допомагає нам піти від гнітючих спогадів і проблем.
Читати короткий зміст Домський собор. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій