Короткий зміст «Аргонавтика»

Є міф про героя Ясона, вождя аргонавтів. Він був наслідним царем міста Іолка в Північній Греції, але влада в місті захопив його старший родич, владний Пелій, і, щоб повернути її, Ясон повинен був здійснити подвиг: з друзями-богатирями на кораблі «Арго» доплисти до східного краю землі і там, у країні Колхіді, добути священне золоте руно, що охороняється драконом. Про це плаванні потім Аполлоній Родоський написав поему «Аргонавтика».

У Колхіді правил могутній цар, син Сонця; його дочка, царівна-чарівниця Медея, полюбила Ясона, вони присягнулися один Одному у вірності, і вона врятувала його. По-перше. вона дала йому чаклунські зілля, які допомогли йому спершу витримати випробувальний подвиг — зорати ріллю на вогнедишних биків, — а потім приспати охоронця дракона. По-друге. коли вони відпливали з Колхіди, Медея з любові до чоловіка вбила рідного брата і розкидала шматки його тіла по березі; переслідували їх колхидяне затрималися, ховаючи його, і не змогли наздогнати втікачів. По-третє. коли вони повернулися в Іолк, Медея, щоб врятувати Ясона від підступності Пелія, запропонувала дочок Пелія зарізати їх старого батька, обіцяючи після цього воскресити його юним. І вони зарізали батька, але Медея відмовилася від своєї обіцянки, і дочки-батьковбивці утекли у вигнання. Однак отримати Иолкское царство Ясонові не вдалося: народ обурився проти чужоземної чаклунки, і Ясон з Медеєю і двома маленькими синами бігли в Корінф. Старий корінфський цар, придивившись, запропонував йому в дружини свою дочку і з нею царство, але, звичайно, з тим, щоб він розлучився з чаклункою. Ясон прийняв пропозицію: може бути, він сам вже починав боятися Медеї. Він справив нове весілля, а Медеї цар послав наказ покинути Корінф. На сонячній колісниці, запряженій драконами, вона бігла в Афіни, а дітям своїм звеліла: «Передайте вашій мачусі мій весільний дар: шитий плащ і золототкані головну пов’язку». Плащ і пов’язка були просякнуті вогненним отрутою: полум’я охопило і юну царівну, і старого царя, і царський палац. Діти кинулися шукати порятунку в храмі, але коринтяни в люті побив їх камінням. Що стало з Ясоном, ніхто точно не знав.

Коринтян важко було жити з поганою славою дітовбивць і нечестивців. Тому, говорить переказ, вони прохали афінського поета Евріпіда показати в трагедії, що не вони вбили Ясоновых дітей, а сама Медея, їх рідна мати. Повірити в такий жах було важко, але Евріпід змусив в це повірити.

«Про, якщо б ніколи не руйнувалися ті сосни, з яких був сколочен той корабель, на якому відпливав Ясон…» — починається трагедія. Це говорить стара годувальниця Медеї. Її пані тільки що дізналася, що Ясон одружується на царівну, але ще не знає, що цар велить їй покинути Корінф. За сценою чути стогін Медеї: вона кляне і Ясона, і себе, і дітей. «Бережи дітей», — каже годувальниця старому вихователю. Хор корінфських жінок в тривозі: не накликала б Медея гіршої біди! «Жахлива царська гординя і пристрасть! краще світ і захід».

Стогони припинилися, Медея виходить до хору, каже вона твердо і мужньо. «Мій чоловік для мене був все — більше в мене нічого. Про жалюгідна частка жінки! Видають її в чужий будинок, платять за неї придане, купують їй господаря; народжувати їй боляче, як в битві, а піти — ганьба. Ви — тутешні, ви не самотні, а я — одна». Назустріч їй виступає старий коринфский цар: негайно, на очах у всіх, нехай чаклунка відправляється у вигнання! «У ви! тяжко знати більше інших:

Від цього страх, ненависть. Дай мені хоч день терміну: вирішити, куди мені йти». Цар дає їй день строку. «Сліпий! — говорить вона йому вслід. — Не знаю, куди піду, але знаю, що залишу вас мертвими». Когось вас? Хор співає пісню про загальну неправді: потоптані клятви, річки течуть назад, чоловіки підступніше жінок!

Входить Ясон; починається суперечка. «Я врятувала тебе від биків, від дракона, від Пелія — де твої клятви? Куди мені йти? В Колхіді — прах брата; в Іолку — прах Пелія; твої друзі — мої вороги. Про Зевс, чому ми вміємо розпізнавати фальшиве золото, але не фальшивого людини!» Ясон відповідає: «Врятувала мене не ти, а любов, яка рухала тобою. За порятунок це я у розрахунку: ти не в дикій Колхіді, а в Греції, де вміють співати славу і мені і тобі. Новий шлюб мій — заради дітей: народжені від тебе, вони неполноправны, а в новому домі вони будуть щасливі». — «Не треба щастя ціною такої образи!» — «О, навіщо не можуть народжуватися люди без жінок! менше було б на світі зла». Хор співає пісню про злий любові.

Медея зробить свою справу, але куди потім піти? Тут і з’являється молодий афінський цар Егей: він ходив до оракула запитати, чому в нього немає дітей, а оракул відповів незрозуміло. «Будуть у тебе діти, — говорить Медея, — якщо даси мені притулок в Афінах». Вона знає, в Егея народиться син на чужій стороні — герой Тесей; знає, що цей Тесей вижене її з Афін; знає, що потім Егей загине від цього сина — кинеться в море при помилковій вести про його загибель; але мовчить. «Нехай загину, якщо дозволю вигнати тебе з Афін!» — каже Егей, Більше Медеї зараз нічого не потрібно. В Егея буде син, а у Ясона дітей не буде — ні від нової дружини, ні від неї, Медеї. «Я вирву з коренем Ясонов рід!» — і нехай жахаються нащадки. Хор співає пісню на славу Афін.

Медея нагадала про минуле, заручилася майбутнім, — тепер її турбота — про сьогодення. Перша — про чоловіка. Вона викликає Ясона, просить пробачення — «такі вже ми, жінки!» — лестить, велить дітям Обійняти батька: «Є у мене плащ і пов’язка, спадщина Сонця, мого предка; дозволь їм піднести їх твоїй дружині!» — Звичайно, і дай бог їм довге життя!» Серце Медеї стискається, але вона забороняє собі жалість. Хор співає: » Що-то буде!»

Друга турбота — про дітей. Вони віднесли подарунки і повернулися; Медея в останній раз плаче над ними. «Вас я народила, я вас вигодувала, вашу посмішку я бачу — невже в останній раз? Милі руки, милі губи, царські лики — невже я вас не пожалію? Батько вкрав ваше щастя, батько позбавляє вас матері; пошкодую я вас — посміються мої вороги; не бувати цьому! Гордість в мені сильна, а гнів сильніший за мене; вирішено!» Хор співає: «О, краще не народити дітей, не вести будинку, жити думкою з Музами — хіба жінки розумом слабкіше чоловіків?»

Третя турбота — про розлучниці. Вбігає вісник: «Рятуйся, Медея: загинули і царівна і цар від твого отрути!» — «Розповідай, розповідай, що чим детальніше, тим солодше!» Діти увійшли в палац, все на них милуються, царівна радіє уборам, Ясон просить її бути доброю мачухою для маляток. Вона обіцяє, вона одягає вбрання, вона красується перед дзеркалом; раптом фарба збігає з особи, на губах виступає піна, полум’я охоплює їй кучері, печене м’ясо стискається на кістках, отруєна кров сочиться, як смола з кори. Старий батько з криком припадає до її тіла, мертве тіло обвиває його, як плющ; він намагається скинути його, але мертвеет сам, і обидва, обвуглені, лежать, мертві. «Так, наше життя — лише тінь, — підсумовує вісник, — і немає для людей щастя, а є удачі і невдачі».

Тепер зворотного шляху немає; якщо Медея не вб’є дітей сама — їх уб’ють інші. «Не барися, серце: коливається тільки боягуз. Мовчіть, воспоминанья: зараз я не мати їм, плакати я буду завтра». Медея йде за сцену, хор в жаху співає: «Сонце-предок і вишній Зевс! утримайте її руку, не дайте множити вбивство вбивством!» Чуються два дитячих стогону, і все скінчено.

Вривається Ясон: «Де вона? на землі, у пеклі, в небі? Нехай її розтерзають, мені тільки б врятувати дітей!» — «Пізно, Ясон», — каже йому хор. Відчиняються палац, над палацом — Медея на Солнцевої колісниці з мертвими дітьми на руках. «Ти левиця, а не дружина! — кричить Ясон. — Ти демон, яким боги мене вразили!» — «Клич, як хочеш, але я поранила серце твоє». — «І власне!» — «Легка мені мій біль, коли я бачу твою». — «Твоя рука вбила!» — «А перед тим — твій гріх». — «Так нехай страчують тебе боги!» — «Боги не чують клятвопорушників». Медея зникає, Ясон марно волає до Зевсу. Хор кінчає трагедію словами:

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: