Найулюбленішим героєм грецьких міфів був Геракл, могутній трудівник, який врятував від загибелі богів, а людей — від страшних чудовиськ, але не нажив собі самому ні царства, ні щастя. Греки складали про нього спершу пісні, потім трагедії, потім комедії. Одна з таких комедій і дійшла до нас у латинській переробки Плавта.
Власне, самого Геракла тут на сцені ще немає. Мова йде поки лише про його народження. Зачати його повинен сам бог Зевс від смертної жінки Алкмени. Щоб герой-рятівник став могутнім з могутніх, потрібна довга робота — тому Зевс наказує сходити Сонцю не три дні, щоб в його розпорядженні була потрійна ніч. Зевсу не вперше сходити з любов’ю до земних жінок, але тут випадок особливий. У Алкмени є чоловік, полководець Амфітріон. Вона жінка не тільки прекрасна, але і доброчесна: чоловікові вона ні за що не змінить. Значить, Зевс повинен з’явитися до неї, прийнявши вигляд її законного чоловіка. Амфітріона. А щоб цього не завадив справжній Амфітріон, Зевс прихоплює з собою хитрого бога Гермеса, вісника богів, який з цієї нагоди приймає вигляд Амфитрионова раба по імені Сосия. П’єса Плавта — латинська, тому міфологічні герої перейменовані на римський лад: Зевс — це Юпітер, Гермес — це Меркурій, Геракл — це Геркулес.
П’єса починається прологом: на сцену виходить Меркурій. «Я — Меркурій, ми з Юпітером прийшли показати вам трагедію. Не хочете трагедію? Нічого, я ж бог — оберну її на комедію! Тут, на сцені, — місто Фіви, цар Амфітріон пішов у похід, а дружину залишив удома. От Юпітер до неї навідався, а я при ньому — на сторожі: він у вигляді Амфітріона, я — у вигляді раба. Але саме зараз повертаються з походу і справжній Амфітріон і справжній раб — треба бути насторожі. А ось і раб!»
Входить Сосия з ліхтарем у руках. Він веселий — скінчилася війна, здобута перемога, здобута здобич. Тільки ніч кругом якась дивна: місяць і зірки не сходить, не заходять, а стоять на місці. І перед царським домом стоїть хтось дивний. «Ти хто такий?» — «Я — Сосия, раб Амфітріона!» — «Брешеш, це я — Сосия, раб Амфітріона!» — «Клянусь Юпітером, Сосия — це я!» — «Клянусь Меркурієм, не повірить тобі Юпітер!» Слово за слово, справа доходить до бійки, у Меркурія кулаки важче, Сосия видаляється, ламаючи голову: «Я це чи не я?» І вчасно: з дому якраз виходить Юпітер в образі Амфітріона, і з ним Алкмена. Він прощається, вона його утримує; він говорить: «Пора мені до війська, я ж тільки на одну ніч таємно прийшов додому, щоб від мене першого ти почула про нашу перемогу. Ось тобі на прощання золота чаша з нашого видобутку, і чекай мене, я скоро повернуся!» «Так вже скоріше, ніж ти думаєш!» — зауважує про себе Меркурій.
Ніч кінчається, сходить сонце, і з’являються справжній Амфітріон з цим Сосией. Сосия втовкмачує йому, що там у хаті сидить другий такий же Сосия, він з ним говорив і навіть бився; Амфітріон нічого не розуміє і лається: «ти П’яний був, і в очах у тебе двоїлося, от і все!» Біля порога сидить Алкмена і сумно співає про розлуку і тугу за чоловіком. Як, ось і чоловік? «Як я рада, що ти так скоро повернувся!» — «Чому скоро? похід був довгий, я кілька місяців тебе не бачив!» — «Що ти кажеш! не ти тільки що був у мене і тільки що пішов?» Починається суперечка: хто з них бреше чи хто з них з розуму зійшов? І обидва закликають у свідки нещасливого Сосию, а у того голова йде обертом. «Ось золота чаша з твоєї видобутку, ти сам мені її подарував!» — «Не може бути, це хтось у мене вкрав!» — «Хто ж?» — «Так твій коханець, розпусниця!» — свариться Амфітріон. Він загрожує дружині розлученням і йде за свідками, щоб підтвердити: вночі він був не вдома, а при війську.
Юпітер стежить за цими сварками зі свого неба — з другого ярусу театральної будівлі. Йому шкода Алкмену, він спускається — звичайно, знову у вигляді Амфітріона, — заспокоює її: «Це був жарт». Як тільки вона погоджується пробачити його, на порозі з’являється справжній Амфітріон зі свідком. Спершу його відганяє Меркурій-Сосия, і Амфітріон поза себе: як, раб не пускає в будинок власного пана? Потім виходить сам Юпітер — і як на початку комедії стикалися два Сосии, так тепер стикаються два Амфітріона, обсипаючи один одного лайкою і звинувачуючи в прелюбодействе. Нарешті Юпітер зникає з громом і блискавкою, Амфітріон падає без почуттів, а в Алкмени в будинку починаються пологи.
Все закінчується благополучно. До нещасного Амфітріону вибігає добра служниця — єдина, хто впізнає і визнає його. «Чудеса! — розповідає вона йому. — Пологи були без всякої болі, народилася відразу двійня, один — хлопчик як хлопчик, а інший — такий великий і важкий, ледве в колиску поклали. Тут звідки не візьмися з’являються дві величезні змії, повзуть до колиски, всі в жаху; а великий хлопчик, дарма що новонароджений, постає їм назустріч, вистачає їх за горло і душить на смерть». «Справді диво!» — дивується прийшов в себе Амфітріон. І тут над ним на висоті є Юпітер, нарешті в справжньому своєму божественному вигляді. «Це я ділив з тобою ложе Алкмени, — звертається він до Амфітріону, — старший з близнюків — мій молодший — твій, а дружина твоя чиста, вона думала, що я — це ти. Цей мій син, а твій хлопець буде найбільшим героєм на світі — радуйся!» «Радію», — відповідає Амфітріон і звертається до публіки: «Похлопаем Юпітеру!»