За декілька століть до різдва Христова в самому центрі Індії існував сильний, хоча і нечисленний народ. Ім’я його вже изгладилось з історії, але ревні охоронці переказів кажуть, що цей народ підкорив весь Індостан. Поклонявся цей народ жінки — богині смерті. Богиню обирали серед найкрасивіших дівчаток старі жерці. Вони таємно виховували її, і ніхто не бачив Богиню. Коли вона помирала, на її місце зводили іншу, і знали про це тільки жерці. Раз у п’ять років Богині вибирали чоловіка на дванадцять годин. Після його приносили в жертву, спалювали на багатті — кожен, хто бачив обличчя Богині, підлягав смерті. Але для того, щоб стати її чоловіком, потрібно було пройти страшні випробування.
Аль-Ісса, син знатного раджі, красивий і сильний. Будь-яка знатна красуня вважала б за щастя стати його дружиною, але Аль-Ісса вирішує присвятити себе Богиню. Юнак відмовляється від родини, він не торкається жінкам і постійно виявляється в самій гущавині військових битв.
Наступають останні випробування. Аль-Ісса перемагає на арені бенгальського тигра, приборкує злого жеребця, якого не можуть утримати шестеро конюхов. Опівночі йому дозволяють увійти в намет Богині. Його чекають дванадцять годин блаженства, а потім болісна смерть.
Богиня входить до Аль-Иссе в білих одежах, оповита покривалом. Тремтячими руками юнак піднімає покривало і бачить беззубу, дряхлу стару.