Сашка воював вже два
місяці, але вперше близько зіткнувся з німцями. Він був першим, хто побачив
німців, і саме він попередив про німців свою роту. Німці пішли на хитрість –
затихли, і в гаю пролунав голос, що говорить про те, що в селах починається
посівна і пропонує всім бажаючим роботу і свободу. Але ротний розгадав цю
хитрість і дав наказ починати бій. Під час бою Сашко взяв «язика», якого і
повинен був сам доставити в штаб. По дорозі німець весь час озирався на
Сашка, і той сказав йому, що росіяни не знущаються над полоненими.
У штабі батальйону, він
нікого не застав. На місці був тільки комбат, але Сашку не рекомендували вести до
нього німця – напередодні, під час бою, була вбита дівчина, яку комбат дуже
любив. Сашка все ж пішов до комбатові, і той, поговоривши з німцем, наказав його
розстріляти. Сашко намагався заперечувати, кажучи, що обіцяв німцеві життя, показував
йому листівку, де всім полоненим гарантували повернення на батьківщину, але комбат
тільки ще більше розлютився. Тоді Сашко вирішив все ж вести німця в штаб
бригади, порушивши наказ комбата. Комбат наздогнав їх, суворо подивився на Сашка,
викурив цигарку і пішов геть, наказавши вести німця в штаб бригади.
Прямуючи в
евакогоспіталь, Сашка і ще двоє поранених замість продуктів на дорогу отримали
талони, за якою продукти можна було отримати лише в 20 кілометрах від
місця у Бабині. До місця у цей день Сашка і Жора не дійшли, вирішивши заночувати
у селі. На ночівлю їх пустили, а от погодувати солдатів було нічим – все
забрали німці. На наступний день, діставшись до Бабіна, вони побачили, що і там
ніякого продпункта немає. Сашка, Жора і примкнув до них лейтенант Володя пішли
далі. Зайшовши по дорозі в село, вони знову не змогли знайти продуктів, але
сільський житель порадив їм піти в поле, накопати залишилася з осені
картоплі і зробити коржів. Знайшовши поле, Сашко та Володя зупинилися, а Жора
пішов далі. Незабаром пролунав звук вибуху і, кинувшись вперед, Сашко та Володя
побачили мертвого Жору – той, мабуть, звернув з поля на дорогу, де і потрапив на
залишену німцями міну.
Нарешті Сашко і
Володя дісталися до евакогоспіталю. Але залишатися там вони не стали – Володя
дуже хотів потрапити в Москву, щоб побачитися з матір’ю. Сашка теж вирішив
дійти до будинку, який був поряд з Москвою. По дорозі вони зайшли в село, де
поїли – це село було захоплено німцями. В наступному госпіталі вони
зупинилися повечеряти. Але коли роздали їжу, Володя пішов сваритися з
начальством – у кожній тарілці було по 2 ложки пшоняної каші. Але коли спір
дійшов до особиста, Сашко вирішив визнати себе винним, так як був просто
солдатом, і єдине покарання, яке його чекало надсилання на
передову, а туди йому все одно треба повертатися. Особіст порекомендував Сашка
йти з госпіталю і швидше, а ось Володю лікарі не відпустили. Приїхав Сашко в Москву, і, стоячи на пероні, відчув, ніби потрапив у
інший світ, але саме ця відмінність такою спокійною Москви від передової і допомогло
йому ясно зрозуміти, що його місце саме там – на передовій.