Поему Некрасова “Кому на Русі жити добре прийнято називати поемою-епопеєю. Епопея це художній твір з максимальною повнотою зображує цілу епоху в житті народу. У центрі некрасовського твори зображення пореформеної Росії. Автор хотів зобразити всі соціальні шари: від селянина до царя. Але, на жаль, твір так і не було закінчено – перешкодила смерть поета. Таким чином, основною темою залишилася життя народу. Життя селян. З надзвичайною яскравістю і виразністю постає перед нами життя. Всі негаразди і біди, які доводиться терпіти народу, вся трудність і суворість його існування. Незважаючи на реформу 1861 року, “яка визволила” селян, вони опинилися в ще гіршому становищі: не маючи своєї землі – потрапили в ще більшу кабалу. Через всю поему проходить думка про неможливість так жити далі, про тяжку селянської частці, селянське розорення.
Цей мотив голодної життя бідного мужика, якого “туга-біда змучила”, з особливою силою звучить у народних піснях, яких чимало у творі. Прагнучи відтворити з усією повнотою картину народного життя, Некрасов використовує все багатство народної культури, все різнобарвності усної народної творчості. Однак, нагадуючи про народному талант виразними піснями, Некрасов не пом’якшує фарб, показуючи грубість вдач, релігійні забобони і пияцтво в селянському побуті.
Становище народу з граничною виразністю малюється назвами тих місць, звідки родом селяни-правдошукачі:
Підтягнутою губернії,
Повіту Терпигорєва,
Пустопорожньою волості,
З суміжних сіл –
Заплатова, Дырявина,
Разутова, Знобишина,
Горєлова, Неєлова,
Неурожайка тож.
У поемі дуже яскраво зображена безрадісна, безправна, голодна життя народу: і “счастие мужицкое, діряве з латками, горбате з мозолями”, і “голодні дворові, покинуті паном напризволяще” – всі люди, “досхочу не едавшие, спіймавши які їли”.
Перед нами постає безліч яскравих, різноманітних персонажів: поряд з бездіяльними холопами начебто Якова, Гліба, Сидора, Ипата з’являються зберегли справжню людяність і душевне благородство образи Мотрони Тимофіївни, богатиря Савелія, Якима Нагого, Єрмила Гирина, старости Власа, самих сім правдошукачів та інші. Ці кращі з селян зберегли в собі здатність до самопожертви, у кожного з них є своє завдання в житті, своя причина ” шукати правду, але всі вони разом свідчать про те, що селянська Русь вже пробудилася, ожила. Уже з’являються люди, які з щирістю можуть сказати такі слова:
Не треба мені ні срібла,
Ні золота, а дай Господь,
Щоб землякам моїм
І кожному селянинові
Жилося привільно, весело
На всій святій Русі!
Наприклад, Якиме Нагом представлений своєрідний характер народного правдолюбця, селянського праведника. Яким здатний глибоко зрозуміти те, в чому полягає сила і слабкість селянської душі:
У кожного селянина
Душа, що хмара чорна,
Гневна, грізна – і треба б
Громам гриміти оттудова,
Кривавим лити дощам,
А все вином кінчається!
Яким Нагий живе тієї ж… працьовитою, але злиденним життям, як і все селянство. Але, наділяючи його непокірним норовом і тягою до високого (історія з картинками), Некрасов намагається намітити в цьому образі прагнення селянства до духовного життя, показати, що в душах народних вже назріває протест проти існуючих умов життя. Але поки він мало помітний і не заявляє про себе.
Примітний і Ермил Гірін. Грамотний мужик, він служив писарем, прославився на всю округу справедливістю, розумом і безкорисливою відданістю народу. Зразковим старостою показав себе Ермил, коли народ обрав його на цю посаду. Однак Некрасов не робить з нього ідеального праведника: Ермил, пошкодувавши свого молодшого брата, призначає в рекрути сина Власівни, але потім у пориві каяття мало не кінчає самогубством. Історія героя завершується сумно. Він посаджений у в’язницю за свій виступ під час бунту. Образ Єрмила, як і образ Якима Нагого, говорить нам про таяться в російському народі духовних силах.
Однак безпосередньо в бунт селянський протест перетворюється на чолі “Савелій – богатир святорусский”. Вбивство німця-гнобителя, що сталося стихійно, незаплановано, уособлює собою великі селянські бунти, які теж виникали стихійно, як відповідь на жорстокі утиски з боку поміщиків.
Савелій-богатир, з моєї точки зору, є самим сильним героєм у поемі. В ньому живе дух бунтаря, ненависть до гнобителів, але при цьому і такі людяні якості, як щира любов до Мотрону Тимофіївні, сила духу, почуття людської гідності, розуміння життя і здатність глибоко переживати горе інших. Саме такі герої, а не лагідні й покірні, були близькі Некрасову. Поет бачив, що пробуджується свідомість селянства, назріває бурхливий протест проти гноблення. З болем і гіркотою він усвідомлював страждання народу, але все ж з надією дивився в майбутнє, з вірою в “заховану іскру” могутніх внутрішніх сил:
Рать піднімається – Незліченна,
Сила в ній позначиться Незламна!
Селянська тема в поемі невичерпна, багатогранна. Тут можна згадати й “щасливу” селянку Мотрону Тимофіївну, чий образ увібрав в себе все те, що могла б пережити і випробувати російська жінка-селянка. Її величезна сила волі при таких численних страждання і поневіряння була властива всім російським жінкам – самим знедоленим і забитим істотам на Русі. У поемі є ще багато цікавих образів: “холопа зразкового – Якова вірного”, який зумів-таки помститися своєму панові, чи селян із частини “Последыш”, які змушені ламати комедію перед старим князем Утятиным, прикидаючись, що не було скасування кріпосного права, і ще багато інших.
Всі ці образи, навіть епізодичні, створюють мозаїчне, яскраве полотно поеми, перегукуються один з одним. Тому-то можна, я вважаю, назвати поему Некрасова “Кому на Русі жити добре” енциклопедією народного життя. Поет, як епічний художник, прагнув до повноти відтворення життя, до виявлення всього різноманіття народних характерів. Поема створює враження народної пісні, що виконується на багато голосів.