Композиція поеми блоку дванадцять

Поема “Дванадцять” – вершина революційного творчості Блоку. Твір стало для поета величезним кроком уперед в її постійних пошуках нової форми, здатної найбільш повно і вірно “відрахувати биття пульсу революції”. Блок закликає: “Всім тілом, всім серцем, всією свідомістю – слухайте революцію!”
Цей заклик він втілив у твір, який був новим не тільки за змістом, але й за формою. В “Дванадцяти” Блок з великою пристрастю і величезним майстерністю відобразив відкрився йому в завірюхах і пожежах образ нової, як йому здавалося, вільної революційної Батьківщини. Вірний своїм одвічним уявленням про “Росії-буре”, поет прийняв революцію як стихійний, нестримний “світову пожежу”, в очисному вогні якого повинен зникнути весь старий світ без залишку.
У поемі Блоком геніально передана оглушившая поета музика краху старого світу. Ця тема визначила особливу побудову – композицію поеми. Сама назва “Дванадцять” багатозначне. Зазвичай його пов’язують з магічним змістом цього числа в повір’ях багатьох народів. Але в “магію числа” автор вклав конкретний ідейний, соціальний і “композиційний” сенс. Дванадцять – посланці нового світу, що несуть крізь ворожі стихії (“вихори ворожі”) очисне відплата революції. Дванадцять – це число віршів-голів, композиційних частин, що складають композиційну структуру поеми. У кожному з них Блок бачив відносно самостійне ціле, у їх розташуванні “прихована автором таємниця ідейного розвитку твору”.
Тому поняття “композиція” у поемі Блоку – це не тільки розташування сюжетних частин, але і співвідношення частин і цілого. Це зв’язок всіх елементів твору, що відображає зв’язки реальних суспільних явищ у тому світлі, як їх розуміє і оцінює сам Блок. А він закликає передусім, “слухати революцію”. І поема побудована так, що ми ніби стаємо свідками того, що відбувається, як ніби ми спостерігаємо з вікна квартири за тим, що відбувається на вулиці.
Але, крім композиції дії, в поемі автор застосовує композицію образу та образів, як би поставлених поруч, які розкриваються в послідовності, в розвитку. Залежно від цього, тобто ідейного змісту, динаміки розгортаються подій, послідовної зміни картин, дій і системи образів, можна виділити три основні лінії: шлях та боротьба червоногвардійців, які перетворюються з стихійно організованої маси в бойовий загін, вихори ворожих сил, драматична історія загибелі героїні.
Поема “Дванадцять” поділена не лише на глави, але й (внутрішньо, приховано) на сцени з монологами і діалогами. Оповідна частина як би відходить на другий план, точніше сказати, оповідання постійно переростає в “драматичну структуру”, а сам автор з ліричного оповідача то і справа перетворюється на дійову особу.
Перша глава – це своєрідний пролог, в якому значну роль грає сам автор. Як би… авансцени звучить його голос:
Чорний вітер.
Білий сніг.
Вітер…
Контраст, причому різкий, – один з часто використовуваних композиційних прийомів, особливо сильний, тому що в поемі буде використаний як прийом тільки ще один колір – червоний. А ось тло подій, що відбуваються надзвичайно багатий: і відблиски пожеж, і сніжний морок, і дим багать. Повторене слово “вітер” вказує на те, що емоційне напруження зростає, наповнюючись багатозначністю і тривогою. На зміну одним діючим особам – представникам старого світу (і тут у голосі автора з’являються іронічні і сатиричний інтонації) – приходять інші, повні “святий злості” до нього. З їх діями і переживаннями з’єднується голос автора, який в кінці поеми стає як би голосом трагічного віщуна. З появою червоногвардійців відбувається зав’язка драматичної колізії. Важлива роль належить тут рефрену: “Ех, ех, без хреста!”
Крушится старий світ, а почуття революційного боргу випробовується на міцність буржуазними спокусами (“А Ванька з Катькой – у шинку”). Але це роздвоєння прикривається загальною піснею:
Ми на горе всім буржуям
Світовий пожар раздуем,
Світова пожежа в крові –
Господи, благослови!
Зовні четверта глава має розповідний характер, але це оповідання не зовсім звичайно: воно хоровий. У п’ятій главі – це ніби внутрішній монолог. У шостий і сьомий розділи зовнішнє і внутрішнє рух як би зливаються в трагічної кульмінації, а в восьмою і дев’ятою дія набуває форми різких перепадів настрою і поведінки героїв. Важливу роль в цьому перетворенні грає мотив кохання, що проходить через усю поему.
Почуття трагічної провини відчуває Петруха. Але вихори захоплюють, кружляють, оголюючи “невгамовного ворога”. І тут особливу роль починає грати голодний пес – образ старого світу. Пес буде супроводжувати дію до кінця. Однак головна драматична лінія поеми пов’язана з очисною силою революційної стихії, з піднесеним червоногвардійців подвигом, який відбувається в ім’я свободи і народу:
В очі б’ється
Червоний прапор, лунає
Мірний крок…
Вперед, вперед,
Робочий народ.
Сцена появи наприкінці поеми Христа з червоним прапором попереду червоноармійців – вже організованого загону – викликала (і викликає досі!) масу суперечок і різних тлумачень. І сам Блок не міг однозначно пояснити заключну сцену. Але не можна не звернути уваги на дисонансне будова вірша в заключному епізоді. Блок римує слова: пес – роз – Христос!
Закінчивши поему, Блок – людина, надзвичайно вимогливий до себе, написав: “Сьогодні я-геній”. І не можна з цим не погодитися. Художня майстерність поета безперечно. Він справді геніальний.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: