Казки Салтикова-Щедріна відрізняють не тільки їдка сатира і справжній трагізм, але і своєрідне побудова сюжету й образів. До написання “Казок” автор підійшов вже в зрілому віці, коли багато що було осмислено, пройдене і детально обдумано. Звернення до самого жанру казки також невипадково. Казка відрізняється иносказательностью, ємністю висловлювання. Обсяг народної казки теж не дуже великий, що дозволяє зосередитися на одній конкретній проблемі і показати її як би через лупу. Мені здається, що для сатири казка є практично ідеальним жанром, оскільки навіть езопова мова зовсім не утруднює прочитання і розуміння “хто є хто”. Крім того, іносказання допомагає перебільшувати той чи інший порок, що веде до ситуації гротеску. У свою чергу гротеск допомагає поглянути на проблему під іншим кутом і в збільшеному світлі. Це допомагає усвідомити всю безглуздість ситуації.
Казка має кілька певних рис. Серед них можна відзначити особливість сюжетних ліній і казкових образів. У будь-якій народній казці присутній протистояння Добра і Зла. У Салтикова-Щедріна яскраво виражена опозиція “вищі верстви суспільства” – селяни чи інтелігенція, “пригноблювачів – пригноблені”, але при цьому авторська симпатія не завжди на боці бідних. Автор взагалі рідко віддає перевагу якомусь герою своїх казок. Винятком можна вважати казку “Христова ніч”. Тут піддаються розгляду християнські істини і моральні цінності – немає пощади тільки зрадникам.
З іншого боку, не скрізь простежується і презирство до персонажів – вовки злі та жадібні тільки тому, що “конституція у них така”. Така споконвічна природа речей, яку не можна змінити. Автор виступає неупередженим суддею, лише оповідачем, який не пропонує конкретного рішення, а показує реальні персонажі в казкових декораціях.
Ще однією відмінністю казки від народної казки Салтикова-Щедріна можна вважати правило хорошого кінця. У творах Салтикова-Щедріна кінець далеко не завжди благополучний,… найчастіше він буває трагічним. Чому письменник не намагається створити твір відповідно до канонів жанру? Мені здається, що щасливий кінець суперечив би самим принципам Салтикова-Щедріна і не виконував би тих завдань, які поставив перед собою автор. Мета казок полягає в тому, щоб задуматися над власними вадами і недоліками, усвідомити їх значущість і масштабність. Тільки великий страх міг би хоч якимось чином допомогти їх виправити. Природно, при щасливому кінці весь сенс поставленої задачі втрачається.
Персонажі казок Салтикова-Щедріна діляться на тварин, які наділені людськими якостями в традиції російської народної казки; людей – представників сучасної письменнику епохи, билинні і біблійні образи. Кожен з цих образів дуже чітко промальований, автор спирається на асоціації читача і, більше того, впевнений у правильності прочитання і тлумачення. Така довіра з боку автора викликає у мене своєрідну гордість.
Мова і стиль казок вражають своєю простотою, яка, як не парадоксально, робить їх ще більш трагічними і яскравими. Образи, створені понад століття тому, зберігають актуальність і донині. Завжди були і будуть ті, хто захоче пожити за чужий рахунок, слабкі і пасивні люди, які виправдовують свої вади довготерпінням і виставляють недоліки перевагами. Завжди були і будуть вічно впевнені у своїй правоті начальники-самодури, безропотние підлеглі і просто ледарі, що люблять поміркувати про долю людства, при цьому нічого не роблячи для того, щоб зробити життя прекрасніше. Але в казках є і застереження: не варто забувати про те, що трапляється підміна загальнолюдських моральних цінностей на ті якості, які зручніше. Набагато легше пройти повз нужденного людини, ніж простягнути йому руку допомоги. Набагато легше засудити людину, ніж спробувати його зрозуміти. Врешті-решт, набагато легше бути вовком, ведмедем, зайчиком, таранею, лисицею або карасем, ніж просто людиною.