«Переможцю-учню від переможеного вчителя» — ці слова стали крилатими. Їх знають всі: коли юний Пушкін написав свою першу поему «Руслан і Людмила», відомий у той час поет Ст. А. Жуковський подарував йому свій портрет, супроводивши його цієї мужньої написом. Жуковський розумів, що в російську літературу прийшов новий талант, надзвичайний, який, подібно сонцю, своїм генієм освітить її на століття. І дійсно, з того дня російська мова, література і культура взяли такий розбіг, що тепер правильніше буде сказати: не мова Пушкіна дожив до наших днів, а більш того, це ми — і тим нам слід пишатися! — продовжуємо говорити, думати мовою, дароване Росії її великим поетом.
Але і геній Пушкіна виникла не раптом, а на грунті, уготовану йому історією. І Пушкін мав своїх російських вчителів, своїх попередників, коли російська література на рубежі XVIII і XIX століть, немов воспрянув від сну, здійснила стрімкий стрибок в майбутнє. Саме з Жуковського і Батюшкова почалася тоді нова школа в поезії, яка дозволила їм, за образним висловом, «покинути старовинне право ламати сенс, рубати слова для заходи і низать полубогатые рими», покинути заради того, щоб показати читачеві російська мова в його істинній співучості, звучності і музиці вірша. Якщо Жуковський був першим, хто висі в нашу літературу романтичний початок, зосереджуючись на внутрішньому світі людини, то Батюшков з’явився прямий протилежністю — у своїй класичній ясності, визначеності, витонченість ставши першим з російських поетів, для яких сама художність була як би переважаючим елементом твору. Дивно влучно сказав про них Гоголь: «Два різнорідні поета внесли раптом два різнорідні початку в нашу поезію; з двох почав вмить утворилася третє: з’явився Пушкін. У ньому середина».
Василь Андрійович Жуковський був одним з найосвіченіших людей свого часу, що дозволило йому, володіючи незрівнянним даром перекладача, зробити доступними для російського читача багато кращі зразки німецької та англійської поезії, що в той час мало особливе значення, так як до нього в російській літературі переважала одна лише французька література. Жуковський перекладав Шиллера, Уланда, Байрона та багатьох інших поетів. Проте він не обмежувався цим: він розширив межі своєї діяльності, переводячи «Одіссею» — епічну поему великого поета Стародавньої Греції Гомера, східні поеми «Наль і Дамаянти» (Індія) і «Рустем і Зораб» (Персія) та інші твори. Таким чином, перекладацька діяльність Жуковського зіграла в історії літератури величезну роль.
Недарма Пушкін називав його «генієм перекладу», зазначав, що «ніхто не мав і не буде мати склади, рівного могутністю і різноманітності його складу».
Одним з пам’ятних поетичних творів Жуковського є «Ундіна», оригінал якої належить порівняно забутого німецькому письменнику Ламотт-Фуке.
Ундіна — це морська діва, це хвиля, яка перетворюється в людину, але знаходить реальне земне існування, душу, якщо, як каже старовинна легенда, її хто-небудь полюбить. Так народжується ніжної душі людина, вірний, люблячий — Ундіна, образ, що нагадує шекспірівських Дездемону і Джульєтту. Драматична історія любові її і лицаря Гульбранда, фатальна роль гордовитої Бертальды, шалені зусилля стихій, з яких вийшла Ундіна, щоб стати людиною, призводять до трагічної розв’язки.
Немає потреби переказувати «Ундину». Прозорі та чисті вірші Жуковського самі поведуть нас від однієї події до іншого: ледь вчитаєшся в спочатку трохи незвичне, неквапливе оповідання, як від нього вже важко відірватися. Художник прагнув розкрити ідеальні образи героїв, і хоча казка містить, як їй і належить, елементи таємничого і фантастичного, але є тут мотиви і сьогодні звучать реалістично і переконливо. Не знатність і багатство бачить поет гідність людини. Гордовита Бертальда, дізнавшись, що вона насправді не дочка герцога і герцогині, а бідного старого рибалки і його дружини, відмовляється від. рідних батька й матері. А ось для Ундини знатність ніякого значення не мала, і вона вважала, що ощасливить Бертальду тим, що знайшла її справжніх батьків. Але мало цього, Жуковський показує, як його герої йдуть з гордовитого «імперського міста», йдуть назавжди. Це говорить про багато що, про широкому, близькій нам погляді художника на життя, який він висловив в «Ундину», опублікованої як «стародавня повість з Ламотт-Фуке у віршах Жуковського», тобто у вільному, вільному перекладі поета.
Один з віршів Пушкіна, присвячене Жуковському, каже:
Його віршів чарівна солодкість
Пройде століть заздрісну далечінь.
Пройшли роки, десятиліття, минув століття. І звучать по-як і раніше прекрасні вірші Жуковського: «Співак у стані російських воїнів», «Кубок», «Рукавичка», казки, балади і легенди поета. Не забута і «Ундіна» — прекрасна, сповнена гуманізму повість, яку поряд з багатьма і багатьма своїми творами подарував російському читачеві Василь Андрійович Жуковський.