Чому ця любов згасла? Хто за Чеховим в цьому винен? В оповіданні “Іонич” А. П. Чехів показує поступову деградацію людини, яка перетворюється під впливом середовища з молодого енергійного лікаря в жирного, апатичного обивателя. У місто С. приїжджає Дмитро Іонович Старцев – молодий земський лікар, одержимий роботою, прагненням допомогти людям, зробити щось неабияке. Робота складає для нього сенс життя, заради неї він відмовляється від розваг. Однак йому радять бувати у “самій освіченій у місті родині” Туркиных, яка насправді була цілком посередньою, але з потугами на оригінального д-ність. Старцев починає бувати у Туркиных, закохується в їхню дочку Катерину Іванівну і навіть намагається доглядати за нею. Примітно, що коли доктор поїхав робити пропозицію Катерині Іванівні, по дорозі міркував, скільки дадуть приданого. Котик, уявивши себе талановитою піаністкою, відмовляє Старцеву, і він горював цілих три(!) дня. Проходить час. Дмитро Іонович обзавівся практикою, поповнів, по колишніми-му ніде не буває – але вже… не через служіння медицині, а через її прибутковість. Коли ж, через чотири роки, Катерина приїжджає погостювати і, зустрівши Старцева, захоплено викликує про те, як чудово допомагати страждальцям, Іонич думає про те, з яким задоволенням він виймає щовечора гроші з карма-нів. І вогник, що ледь затеплившийся в його душі, знову погасло. Іонич перетворився в товстого, дратівливого, ледачого душею обивателя, власника маєтку і двох будинків у місті. І ніхто і ніщо більше його не цікавить, крім грошей. “А добре, що я тоді не женився!” – думає Іонич. “Середовище заїло” – так пояснювали на початку століття подібні метаморфози. Але ж Дмитро Старців був недурною людиною й усвідомлював, що з ним відбувається – і тем глибше трясовина обивательщини, у яку він занурювався. Винен сам Іонич, значить у ньому споконвічно сидів ледачий обиватель, а те, що було в ньому гарного, зростаючого, світлого, не змогло пробитися через цю лінь і щиросердечну непевність.