Вірш “Поет” було написано в 1827 році, коли Пушкін почав всі частіше замислюватися про своє призначення.
Тема поета й поезії пройшла через всю творчість Пушкіна. Вірш “Поет” у цьому плані не є винятком. У цьому вірші автор говорить про поета як про неземне істоту, для якого буденне життя серед звичайних людей – це пута, що заважають прокинутися його душі.
Проблема взаємовідносин співака почуттів і суспільства дуже важлива для Пушкіна, так як він сам поет, який хоче донести людям прекрасне, зробити їх сіре життя кольоровий. Але разом з тим він розуміє, що в суєті його талант, його благородна мета може загинути як зірваний і кинутий квітка. Саме тому перша частина вірша написана в такому песимістичному настрої. Зрозуміти всі почуття автора читачеві допомагають епітети, яскраві і точні, н6есущие величезну емоційно-смислове навантаження. Наприклад, “суєтний світ”, “хладный сон”,”дітей нікчемних”. І як протилежні за настроєм епітети другій частині вірша: “божественний дієслово”, “горда голова”, “широкошумные дуброви”.
Поділ вірша на дві частини як не можна краще показує зміну почуттів ліричного героя. Перша частина – це життя поета без натхнення, під гнітом буденності до приходу Музи. Автор показує, що без творчості поет не може існувати, що він задихається в сірій… масі життєвих проблем:
Мовчить його свята ліра;
Душа вкушає хладный сон,
І між дітей незначних світу,
Бути може всіх ничтожней він.
А друга частина – це період створення поетом чогось нового. І тоді вже ніщо в цілому світі не може зламати велику силу поета, його голос проникає всюди. Він як би стає вище всіх людей, для нього зникає все навколо, і він залишається один на один зі своєю творчістю. Це і є, на думку Пушкіна, істинне щастя поета.
У першій частині вірша спосіб римування – перехресна; у першому і третьому чотиривірші другій частині – кільцева, а в другому – перехресна. Мені здається, що спосіб римування частини першої та другої строфи другій частині збігаються, тому що в них говориться про одне й те ж – про взаємини поета і суспільства.
Але все-таки, як би не були різні частини вірша, в кожній з них Пушкін стверджує ідею про те, що поет – це незвичайна людина, живе, ні на чию не схожою життям і володіє складною, але разом з тим прекрасною долею. Недарма Пушкін порівнює душу поета з прокинувся орлом – сильної, гордої і нескінченно вільним птахом…