Історична тема у творчості Лермонтова

В цьому році ми відзначаємо 200-річчя з дня народження великого російського письменника Михайла Юрійовича Лермонтова. Він прожив дуже коротке життя, але за ці неповні двадцять сім років встиг написати так багато прекрасних віршів, поем, романів і драматичних творів!

Наша країна має дуже давньою і багатою історією, до якої у своїй творчості дуже часто звертався Лермонтов. Він вивчав історію з дитинства. Не дивно, що письменника особливо приваблювало Бородинська битва, адже в ньому брав участь його рідний дядько. Геніальну поему про невмирущого народному подвиг — «Бородіно» Лермонтов написав у 1837 році, до двадцять п’ятої річниці Бородінської битви у Вітчизняній війні 1812 року. У письменника про великому історичному битві розповідає рядовий учасник бою, простий солдат. Лермонтовський герой говорить від імені цілого покоління, яке пережило цю війну, від імені всього російського народу, який відстояв Батьківщину в Бородінській битві. Розповідь старого солдата викликав у мене почуття гордості за наших предків, повага до їх подвигу та бажання бути схожою на них. Одночасно я бачу жаль Лермонтова з приводу того, що все велике залишилося в минулому. Письменник протиставляє минуле справжньому. Він підкреслює нікчемність і порожнечу своїх сучасників, дорікаючи їм за це:

Так, були люди в наш час,

Не те, що нинішнє плем’я:

Богатирі — не ви!

Поет порівнює нинішнє покоління, яке вважає нездатним на подвиги, з людьми минулого, «богатирями». Він називає цих людей богатирями не тільки за фізичну силу, але і за силу духу, за здатність постояти за рідну землю ціною власного життя:

Хлопці! Не Москва ль за нами?

Умремте ж під Москвою,

Як наші брати вмирали!

Почуттям гордості за свій народ пройнятий вірш юного Лермонтова «Два велетня», написане в 1832 році. У ньому також видно любов поета до батьківщини та його героїчного минулого. Лермонтов представив Росію як велику і непереможну державу. Він порівняв Москви з велетнем у «шапці литого золота», а про противника говорить з зневагою, називаючи його «тритижневим удальцом».

В історичних творах Лермонтова велику роль грають звичайні люди. Поет захоплюється цими сильними і мужніми людьми, готовими на подвиги в ім’я свободи і щастя своєї Батьківщини.

Вірші Лермонтова про історичні події 200-річної давності і сьогодні нас дуже хвилюють. Війна — це кров, жах і смерть. Але подвиг російських солдатів, не пощадивших життя заради порятунку Батьківщини, буде жити вічно, і цей подвиг «недарма пам’ятає» і буде пам’ятати «вся Росія». Завдяки таким талановитим творів великого російського класика Михайла Юрійовича Лермонтова ця славна сторінка нашої історії назавжди збережеться в нашій пам’яті.

«Так, були люди в наш час» Нарис про моїх легендарних предків

Історія створювалася багато століть. Великі люди — вчені, воїни, герої, мудреці — робили наше життя такою, якою вона дісталася нам. Багато тяжких і складних моментів було в історії нашого народу. Велика Вітчизняна війна. В нашій країні немає сім’ї, яку не обійшла стороною ця жахлива війна. І наша сім’я не виняток.

Мій прадідусь, Родіонов Володимир Олександрович, на самому початку війни вісімнадцятирічним юнаком добровольцем пішов на фронт. Він героїчно бився з ворогами нашої Батьківщини. В тяжких боях під Москвою прадід був важко поранений і вийшов з госпіталю інвалідом. За відвагу і мужність нагороджений бойовими нагородами.

Після війни мій прадідусь закінчив інститут і був направлений на роботу в закрите місто Саров. Близько п’ятдесяти років він пропрацював у Російському Федеральному ядерному центрі і був одним з кращих фахівців. Прадід був начальником проектного відділу і брав участь у секретній розробці першої вітчизняної атомної бомби.

За безліч унікальних розробок прадід був удостоєний звання лауреата Сталінської премії і отримав особисте привітання Сталіна за вдале завершення випробувань. Він також нагороджувався орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора і багатьма іншими орденами і медалями, дуже почесними і важливими.

Моя прабабуся, Родіонова Ніна Андріївна, під час війни працювала на трудовому фронті в тилу ворога.

Інший мій прадід, Дидикін Іван Єгорович, теж на самому початку Великої Вітчизняної війни добровольцем пішов на фронт. Але через півроку він героїчно загинув.

Велика Вітчизняна війна все далі йде в історію. На жаль, з кожним роком все менше і менше залишається безпосередніх учасників війни і трудівників тилу. У нашій сім’ї теж уже не залишилося учасників тих кривавих подій. Але в моїй пам’яті залишилися яскраві й правдиві розповіді прабабусі про те часу. Мої легендарні предки воювали і працювали для того, щоб в країні був мир, щоб їх діти не бачили війни. Працюючи над цим цією темою, я багато зрозуміла. Події Великої Вітчизняної війни ожили для мене. Велика Перемога була здобута завдяки героїзму та стійкості простих людей, до яких належать і мої предки. Все, що розповідала нам з братом прабабуся, — історія. І я дуже рада, що у мене такі чудові родичі! Вони брали найактивнішу участь в історії країни: відстояли перемогу у Великій Вітчизняній війні, будували мирне життя. Крім того, головні цінності у них моральні, людські: доброзичливість, чуйність, великодушність і працьовитість. Я захоплююся і пишаюся своїми героїчними предками!

Величезне щастя, що наше покоління, яке починає третє тисячоліття, живе під мирним небом! Я і мої батьки не бачили війни. Але коли я дивлюся фільми про війну, чую розповіді ветеранів або читаю книги про подвиги нашого народу, моє серце сповнюється болем і гордістю за свою Батьківщину.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: