Поема “Кому на Русі жити добре” займає центральне місце у творчості Некрасова. Вона стала своєрідним художнім підсумком більш ніж тридцятирічної роботи автора. Всі мотиви лірики Некрасова розвинені в поемі, заново осмислені все хвилювали його проблеми, використані вищі його художні досягнення.
Некрасов не тільки створив особливий жанр соціально-філософської поеми. Він підкорив його своїй надзавдання: показати розвивається картину Росії в її минулому, сьогоденні і майбутньому. Почавши писати “по гарячих слідах”, тобто відразу після реформи 1862 року, поему про вивільнюваний, відроджується народі, Некрасов нескінченно розширив початковий задум. Пошуки “щасливців” на Русі повели його з сучасності до витоків: поет прагне усвідомити не тільки результати скасування кріпосного права, але й саму філософську природу понять щастя, свобода, честь, спокій, бо поза цього філософського осмислення неможливо зрозуміти суть цього моменту і побачити майбутнє народу.
Принципова новизна жанру пояснює фрагментарність поеми побудованої з внутрішньо відкритих глав. Об’єднана образом-символом дороги, поема розпадається на історії, долі десятків людей. Кожен епізод сам по собі міг би стати сюжетом пісні чи повісті, легенди або романа. Всі разом, у єдності своїй, вони становлять долю російського народу, його історичний шлях від рабства до свободи. Саме тому лише в останній главі з’являється образ “народного заступника” Гриші Добросклонова – того, хто поведе людей на волю.
Авторська завдання визначила не тільки жанрове новаторство, але і всі своєрідність поетики твору. Некрасов багато разів звертався в ліриці до фольклорних мотивів і образів. Поему… про народного життя він цілком будує на фольклорній основі. В “Кому на Русі жити добре” в тій чи іншій мірі “задіяні” всі основні жанри фольклору: казка, пісня, билина, сказання.
Яке ж місце і значення фольклору в поемі? У фольклору свої особливі ідеї, стиль, прийоми, своя образна система, свої закони і свої художні засоби. Саме ж основна відмінність фольклору від художньої літератури – відсутність у ньому авторства: народ складає, народ розповідає, народ слухає. Авторська література звертається до фольклору, коли необхідно глибше проникнути в суть загальнонародної моралі; коли сам твір звернене не тільки до інтелігенції, а до народу. Обидві ці завдання ставив перед собою Некрасов у поемі “Кому на Русі жити добре”.
Поема написана “вільним” мовою, максимально наближеною до простонародної мови. Вірш поеми дослідники називають “геніальною знахідкою” Некрасова. Вільний і гнучкий віршований розмір, незалежність від рими відкрили можливість щедро передати своєрідність народної мови, зберігши всю його влучність, афористичність і особливі поговорочные обороти; органічно вплести в тканину поеми сільські пісні, приказки, голосіння, елементи народної казки (чарівна скатертина-самобранка пригощає мандрівників) майстерно відтворити і завзяті мови підпилих на ярмарку мужиків, і виразні монологи селянських ораторів, і вздорно-самовдоволені міркування самодура-поміщика.
Барвисті народні сцени, повні життя і руху, безліч характерних осіб і фігур – все це створює неповторне багатоголосся некрасівській поеми, в якій як би зникає голос самого автора, а замість нього чути голосу численних його персонажів.