Сатира і гумор присутні в багатьох творах Маяковського, і зараз нам важко уявити творчість поета як без сатири, так і без гумору. На початку свого творчого шляху Маяковський критикував, висміював, в основному, буржуїв, їхні життєві цінності, усталені принципи, уклади. Буржуазний світ здавався йому чимось жалюгідним, гидким і вже ніяк не гідним прикладом для наслідування. Дуже яскраво це виражено у вірші “Нате!”, написаному в 1913году. В одному рядочки Маяковський дивно коротко і точно показує натуру обивателів:
Ось ви, чоловік, у вас у вусах капуста
Десь недокушанных, недоїдених щей;
Ось ви жінка на вас білила густо,
Ви дивитеся устрицею з раковин речей.
Обивателі – люди, які не мають духовних цінностей, їм притаманні лише низинні інтереси. Маяковський підібрав досить яскраве порівняння – людина і молюск. Жінки, подібно устриць, огородились від зовнішнього світу своїми речами, їм добре всередині – вони відчувають себе тепло і безпечно, а більше їм нічого не треба.
Маяковський використовує у своїй творчості багато сатиричних прийомів. Так, іронія простежується навіть у назвах творів поета, наприклад, ряд “гімнів”: “Гімн обіду”, “Гімн судді”, “Гімн критику”, “Гімн вченому”, “Гімн здоров’ю”. Всім відомо, що під словом “гімн” зазвичай мається на увазі щось урочисте, величне, важливе. А у вірші під таким “урочистим” назвою ніякої величністю навіть і не пахне. Який виразний прийом. Іронія, яку не можна не помітити. У своїх “Гімнах” Маяковський показує людей, які не можуть, не вміють радіти життю і заповідають це іншим, вони прагнуть зробити світ безбарвним і похмурим. Особливо яскравий сатиричний пафос звучить у вірші “Гімн обіду”. Герої вірша – ситі люди, ті самі люди, які є символом буржуазного світу. Дуже цікавий прийом використав у цьому вірші Маяковський – тут замість людини діє шлунок:
“Шлунок у панамі! Тебе ль заразять величчю смерті для нової ери?!
Шлунку нічим хворіти не можна, крім апендициту і холери!”
Своєрідним моментом у сатиричному творчості Маяковського стала частівка, написана в 1917году: “Їж ананаси, рябчиків жуй, День твій останній приходить, буржуй”. Тут відчувається бажання раннього Маяковського направити свою творчість на службу нової влади. Відносини з цією самою владою складалися далеко не просто (в принципі, це окрема розмова, так що не будемо тут заглиблюватися, щоб не відходити від теми), але все ж безсумнівно одне – Маяковський щиро вірив у революцію. Такий висновок можна зробити з його автобіографії, де він написав: “Приймати чи не приймати? Такого питання для мене (і для інших москвичів-футуристів) не було. Моя революція”. Тепер автор ставить у центр своїх сатиричних творів інших героїв. В першу чергу, ворогів революції. Довгі роки ця тема залишалася важливою для поета, даючи російській літературі все нові і нові твори Маяковського. У перші роки після революції це вірші, які писалися на агітаційних плакатах. Маяковський брав участь у їх створенні не тільки як поет, але і як художник-оформлювач – до багатьом його віршам додавалися малюнки…. На цьому етапі для Маяковського характерне використання таких стилістичних прийомів як гротеск, гіпербола, пародія – так, деякі написи нагадують мотиви відомих у той час пісень, наприклад, “У Франції два гренадери”. Герої цих пісень – білі генерали, несвідомі робітники і селяни, буржуї – неодмінно в циліндрах і з великими, обважнілими животами. До нового життя Маяковський пред’являє високі вимоги і, мабуть, тому, багато сатиричні вірші поета показують її вади. Наприклад, вірш “Про погані”, яке придбало велику популярність, показує обивательське життя як не можна краще. Тут до Маяковського ніби повертається колишній антиобывательский пафос: “Страшніше Врангеля обивательський побут”. Цілком нешкідливі предмети побуту, такі як самовар, домашні квіти, птах у клітці, набувають значення символів нового міщанства і стають зловісними. Маяковський викриває деякий людське двуличье, висміює його. Так, наприклад, жінка хоче придбати сукню з серпом і молотом не з-за радянських ідеалів і переконань, а лише для того, щоб не здатися неосвіченою і темної, щоб похизуватися на балу: “І мені з емблемами сукні. Без серпа і молота не покажешься в світі. У чому сьогодні буду фигурять я на балу в Реввоенсовете?”. Підтвердження того, що жінка ця, як і її чоловік, є невігласом – відкладена в бік газета, в якій опубліковані відбулися в країні події: “На “Известиях” лежачи, кошеня гріється”. Навіщо ж купувати газету, якщо її ніхто не читає? Так просто обивателі хочуть здаватися розумнішим, ніж вони є насправді. У фіналі вірша розгортається гротескне дія – оживає портрет Маркса, який виступає з досить дивним закликом: “Швидше голови канаркам поверніть, щоб комунізм канарками не був побитий!”. Треба зазначити, що зрозумілий цей заклик тільки після прочитання всього вірша, в якому канарки набули значення символу міщанства.
У сатиричному вірші 1922р. “Прозасідалися” Маяковський показує негативні риси бюрократизму, тяганини, нескінченних засідань. В гротескній формі поет змальовує довгий і тоскне ходіння прохача по інстанціях. Характерно те, що у вірші немає суворого розміру вірша, навпаки – в ньому чути живі інтонації розмовної мови. Комізм ситуації наростає по мірі розвитку сюжету, перетворюючись поступово в фантастичну картину раздвоившихся людей: “Вони на двох засіданнях відразу. У день засідань на двадцять
Треба встигнути нам.
Мимоволі доводиться розірватися!”
Використовуючи гіперболу, Маяковський висміює різноманітність засідань: “Засідають: – купівля склянки чорнила Губкооперативом”, “Всі до 22 років на засіданні комсомолу”, “На засіданні а-бе-ве-ге-де-е-ж-зе-кома”. Відразу кидається в очі безглуздість, непотрібність і безглуздість засідання за покупки баночки чорнила. Цим автор хоче показати, на які дрібниці доводиться витрачати службові години, в той час, коли вони потрібні для вирішення більш важливих проблем. Вірш закінчується фразою, що стала свого роду крилатою: “О, хоча б ще одне засідання щодо викорінення всіх засідань.”
Вся поезія Маяковського пронизана сатирою і гумором. Він висміює обивательський побут, засуджує чиновників, висвітлює хвилюючі його проблеми. Сатира стає сильним зброєю, коли служить талановитій людині, наприклад, такого, як Маяковський.