Гримаси побуту в сатиричній поезії Маяковського

Ставлення Маяковського до світу завжди було чисто полярним, все ділиться на чорне і біле, напівтони майже відсутні. “Ненавиджу всіляку мертвечину, обожнюю всіляку життя” – ось лейтмотив творчості поета. Саме ця ненависть до “мертвечини” найяскравіше проявляється в сатиричних творах. При цьому Маяковський гранично чіткий у разграничениях, послідовний і гиперболичен, тобто здатний перебільшувати і доводити предмет сатири до абсурду.

Другою причиною того, що поет приділяє величезну увагу написання сатиричних творі, є безумовна віра в. Маяковського в силу слова (“Я знаю силу слів, я знаю слів сполох…”). Поетові завжди було властиве бажання змусити читача змінити себе і світ. Наслідком цього є постійні прямі звернення до читача і прагнення Маяковського до загальнодоступності його сатири (відомо, що його вірші друкувалися навіть на цукеркових обгортках), легкість вірша, ритму і рими.

У своїй статті “Як робити вірші” Маяковський вказує, що писати ті чи інші вірші його спонукає “творча необхідність, соціальне замовлення”. Поет відчуває небезпеку того чи іншого явища, необхідності його викорінення. Звідси – вражаюча злободенність віршів Маяковського, матеріал для яких брався безпосередньо з життя. А тому теми та образи сатири в різні періоди творчості поета різні.

До революції поет вважає мертвим весь світ, і тому весь світ стає об’єктом висміювання. Маяковський постійно епатує публіку, дражнить її, звідси – постійний виклик натовпу в назвах віршів (“Нате!”, “Вам!”, “Гей!”).

Маяковський переосмислює саме мистецтво сатири, вводить нові прийоми й переінакшують використання старих. Поет знижує жанр гімну (“Гімн обіду”), широко використовує метафору (“Легко критикам наше білизну щодня прополіскувати в газетній сторінці?”), перекручені цитати (“Думка одна під волосица вкладена: “Зачісуватися? Навіщо ж. На час-не варто праці, а вічно причесанным бути неможливо…”) і т. д.

Після Жовтневої революції відбувається перелом у творчості Маяковського. “Я з тими, хто вийшов будувати і помста в суцільний лихоманці буден…” – проголошує поет і присвячує свою поезію революційній боротьбі.

Аудиторія сатири Маяковського – 150 000 000. Звідси – поява її головних якостей – простоти і дохідливості, основними жанрами стають народні жанри – частівка, пісня, казка. Вірші, як правило, будуються за однією схемою: загальні міркування по темі вірша (“Хоч поки перемогла селянська рать, хоч поки на кордонах світ, не час ще в землю штик встромляти, червоних армій ряди міцні!”); предмет сатири (“Хто з вас не хрещений військовим вогнем, хто вважає, що шкурнику краще? Прочитай про це, подумай про нього, проникни в цей казковий випадок”); фантастична казка, має реальну основу; сумний кінець героя сатири і застереження читачам (“Бабу бачили мою, наші обивателі? Не хочете в тому раю… самі побувати?”).

В період з 1919 по 1922 рік йде робота Маяковського у вікнах Госту, які поет назвав “барвистою історією трьох боевейших років Союзу”. Мова творів того періоду гранично короткий і зрозумілий, використовуються народні жанри: загадка, прислів’я, частівка, а також пародія на старе мистецтво. Ця робота допомогла поетові відточити сатиру, виробити нові прийоми та навички.

У 1921 році виходить вірш “Про погань”: Слава, слава героям. Втім, їм досить віддали данину. Тепер поговоримо про погані”. Вірш “Про погані” стає програмним для подальшої творчості Маяковського. Бурі втихомирилися, “і вилізло з-за спини РРФСР мурло міщанина”. Міщанство у поета – це не стан, а моральна категорія. Після відступу небезпеки на фронтах найбільшу небезпеку починає являти собою побут. Міщанин дуже легко засвоює радянську атрибутику, символи (“І мені з емблемами сукні. Без серпа і молота не покажешься в світі!”), на стіні у нього портрет Маркса, кошеня гріється “на “Известиях” лежачи”. Для Маяковського обивателі мертві, і тому він використовує прийом пожвавлення речей – портрет виявляється жвавіше справжніх людей.

Отже, “міщани” і “обывательщина”, на думку поета, є першим ворогом республіки. Другий ворог, безумовно, бюрократія, небезпека якої Маяковський побачив відразу після революції (в автобіографії “Я сам” в розділі “Жовтень” він записав: “Починають засідати”). У 1922 році поет пише лейтмотивное для цієї теми вірш “Прозасідалися”. Сам факт постійних засідань там доводиться до абсурду (“Мимоволі доводиться роздвоїтися. До пояса тут – інше там”). В кінці, як правило, дається висновок-вказівка до дії: “О, хоча б ще одне засідання щодо викорінення всіх засідань!” Тема бюрократії розвивається також у віршах “Бюрократиада”, “Анчар”, “Фабрика бюрократів” і т. д.

Крім вищевказаних головних вад нового суспільства Маяковський критикує релігію, пияцтво, хабарництво і багато моральні вади людей: святенництво, боягузтво, сплетничество та ін. Сатиричні твори поета – це завжди діяльний заклик до викорінення недоліків.

Велика кількість віршів Маяковського є сатирою на нелюдський дух наживи в капіталістичному суспільстві (цикли “Вірші про Америку”, “Париж” тощо). Маяковський висміює міщанство в різних аспектах радянської та західної життя, роблячи висновки на користь своєї країни.

Сатиричні теми зачіпаються і в низці драматичних творів автора. Маяковський по-новому розуміє театр: театр не дзеркало, а збільшувальне скло, все працює на гіперболізацію. “Містерія-буф”, – сатира на старий світ, п’єса “Клоп” спрямована проти міщан, “Баня” – п’єса про бюрократів. Всі вони злободенні, гострі, сатиричний ефект досягається за рахунок перебільшення недоліків і введення елементів фантастики.

Всі сатирична творчість Маяковського чітко орієнтоване на майбутнє. Впевненість поета в тому, що Росія позбудеться від усього поганого і що його твори можуть цьому зарадити, величезна.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: