Господарі і жертви “Темного царства”

Дія драми “Гроза” відбувається в провінційному місті Калинове розташованому на березі Волги. Жителі Калинова живуть тієї замкнутої і чужої громадських інтересів життям, яка характеризувала побут глухих провінційних містечок у старі,
дореформені часи (п’єса написана в 1859 р.). Вони живуть у повному невіданні того, що відбувається на білому світі. Але за зовнішнім спокоєм життя криються суворі,
похмурі звичаї. Центральними фігурами цього “темного царства” невігластво і свавілля є в драмі Дикої й Кабаниха.
Дикої – купець-самодур. Він звик до беззаперечного покори оточуючих, які йдуть на що завгодно, лише б не прогнівити його. Особливо важко доводиться домашнім, які, рятуючись від його люті, цілими днями ховаються на горищах і в комірках. Вкрай зацькував Дикої свого племінника, Бориса, знаючи, що той перебуває від нього в повній матеріальній залежності. Завдяки грошам він тримає в своїх руках всю безправну масу обивателів і знущається над ними.
Стримує свій норов він лише перед тими, кого він бачить рівню собі, в тому числі і перед Кабанихой. Деспотизм, неприборканий свавілля, неуцтво, грубість – ось ті риси “жорстоких вдач”, які характеризують образ самодура Дикого, типового представника “темного царства”.
Кабаниха насамперед ханжа. Вона прикриває і виправдовує всі свої дії ідеалами
патріархальної, церковної, домобудівній старовини. Всіх вона хоче змусити жити по-старому і не терпить ні в кого з оточуючих прояви “своєї волі”. Деспотизм її в
домашньому побуті ще важче, ніж деспотизм Дикого. Кабаниха мучить, переслідує свої
жертви день у день, катуючи їх холоднокровно, настирливо. Сім’ю вона доводить
до повного розвалу. Вона звела в могилу Катерину, з-за неї пішла з дому Варвара, а
Тихон, в сутності добрий, хоч і безвольна людина, втратив всяку здатність думати і жити самостійно.
Кабаниха, поряд з Диким, є суворою охоронницею підвалин “темного царства”.
Центральним у драмі “Гроза” є образ Катерини. Натура поетично-мрійлива,
вразлива, з характером переважно “люблячим, ідеальним”, за
визначення Добролюбова, Катерина володіє в той же час палким і пристрасним душею. Вона бореться між двома почуттями: любов’ю до Бориса і свідомістю “незаконність” цієї
любові. Катерина здатна не тільки на сміливі вчинки, але і на повний розрив з
остогидлої їй середовищем і життям. Після батьківського домашнього раю Катерина
/> потрапляє в обстановку, від якої віє мертвящим холодом і бездушием. Спроби
Катерини знайти відгук у серці чоловіка розбиваються про рабську приниженість і
недалекість Тихона. Любов до Бориса стала єдиним сенсом її існування.
Катерина готова на все для коханої людини, переступаючи навіть ті поняття про гріх і чесноту, які були для неї священними. Внутрішня чистота і правдивість не дозволяють їй брехати в любові, обманювати. Катерина не хоче і не може таїти свого “гріха”. Вона публічно, на міському бульварі, кається перед чоловіком і кінчає життя самогубством, кинувшись у воду. Цим вона проявила свій відчайдушний, хоч і безсилий протест проти “темного царства”. За словами Добролюбова, в її трагічному кінці “дан страшний виклик самодурной силі…”
Світлим променем у “темному царстві” можна назвати і Кулігіна. Це бідний годинникар, механік-самоучка, який мріє про те, щоб знайти вічний двигун. Кулигин не думає про свою особисту вигоду, а про благоустрій рідного міста, про становище бідняків і т. п. Кулигин, поет, романтик, самотній в місті зі своїм захопленим ставленням до природи. Кулигин і Катерина, кожен по-своєму, висвітлюють важкий морок над мертвим “темним царством”.
До жертв “темного царства” у п’єсі ставляться Тихін і Борис. Тихон з дитинства звикла у всьому коритися своїй матері. Єдине заповітне бажання Тихона – це вирватися, хоча б ненадовго, з-під її опіки, загуляти так, щоб на цілий рік отгуляться. Тихон по-своєму любить дружину. Він від усієї душі шкодує її і бажає полегшити її важке становище. Але людина він не тільки безвольний, але і обмежений, простакуватий. Душевний світ Катерини для нього занадто високий і незрозумілий.
Відмовивши їй у підтримці в самий критичний момент її життя, він мимоволі стає
одним з винуватців її загибелі.
Борис щиро, по-справжньому любить Катерину, готовий постраждати за неї, полегшити її муки. Він єдиний серед всіх дійсно розуміє Катерину, але у нього бракує рішучості відстояти свою любов, він не в силах їй допомогти. Так “темне царство”, що перетворило їх в безвольних, забитих людей, не здатних боротися за своє щастя, прирекло обох на те, щоб “жити так мучитися”.
У своїй п’єсі Островський поставив один з найважливіших питань того часу –
звільнення жінки від сімейного рабства, її розкріпачення.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: