Гоголь твір Вечори на хуторі біля Диканьки

Творчість Миколи Васильовича Гоголя – одне з вершинних явищ російської художньої культури минулого. Протягом двох десятиліть своєю подвижницькою літературної діяльності Гоголь створив такі шедеври, які сприймаються як зразкові в російській і світовій літературі. Гоголь починав творчий шлях, усвідомлюючи свій високий обов’язок перед батьківщиною, перед народом. У 18 років він писав: “Ще з часів минулих, з самих років майже нерозуміння, я паленів неугасимою ревнощами зробити життя своє нужною для блага держави, я кипів бажанням принести хоча б найменшу користь”. Він дуже скоро знайшов свій шлях громадянського служіння батьківщині – шлях письменника, чиє сумне і веселе, трагічне й урочисте слово виявилося необхідним Росії.

Олександр Сергійович Пушкін відразу високо оцінив перша збірка письменника “”: “Вони здивували мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена, без манірності, без манірності… Все це так незвичайно в нашій нинішній літературі, що я досі не опам’ятався…” Що ж так захопило Пушкіна в повістях Гоголя, що ввійшли в першу збірку?

Розглянемо одну з них, “Ніч перед різдвом”. Зі сторінок повісті Гоголя пішла справжня народність, не лубковий, не підробка, а живі люди з їх печалями і радощами, тривогами і надіями. І, звичайно ж, гумор письменника. Він буквально пронизує тканину повісті. З якою тонкою іронією описана причина особливої “нелюбові” чорта до коваля Вакулу. Коваль мав славу за хорошого художника, він зобразив “Святого Петра, в день Страшного суду… виганяє з пекла злого духа; переляканий чорт метався на всі боки, передчуваючи свою загибель, а ув’язнені перш грішники били і ганяли його батогами, руками і всім чим попало… чорт всіма силами намагався заважати коваля… але робота була завершена, дошка внесено в церкву і вправлені в стіну притвору, і з тієї пори чорт поклявся мстити ковалю”.

Як витончено загорнута інтрига! У повісті Гоголя “Ніч перед різдвом” велика кількість всяких “волшебств”, але вони так оригінально вплітаються в реальні події, що читач мимоволі сприймає їх як належне. В цю чарівну ніч повинні відбуватися чудеса, ми їх чекаємо, і вони відбуваються: Солоха збирає зірки з неба, чорт краде місяць – єдине висвітлення в Диканьці; Вакула дістає черевички, які носила цариця. Вигадка і реальність так органічно переплітаються в повісті, що читач вже перестає помічати межу між ними. Він просто насолоджується читанням. Гоголь – великий майстер слова. Народна мова пішла на сторінки його твори, зробивши його самобутнім, неповторним:

“-Що за диявол! Дивись! Дивись, Панасе.

– Що? – промовив кум і підняв свою голову також вгору.

– Що за прірву! Справді нема місяця.

– Тото що немає,- говорить Чуб…”

Крім усього сказаного повість цікава народним духом. Читачеві надзвичайно цікаво знайомитися з національними особливостями побуту, фольклору, вірувань українців. Гоголь відверто милується своїми персонажами: Чубом і кумою – з легкою іронією, Вакулою – з неприхованим захопленням. Коваль приваблює своєю силою і щирістю, вірністю любові, заради якої він готовий на будь-які випробування. Щиро й поетично говорить Вакула Оксані про своє кохання:

“- …ти у мене мати, і батько, і все, що є найдорожчого на світі. Якщо б мене покликав цар і сказав: “Коваль Вакула, проси в мене всього, що є найкращого в моєму царстві, все віддам тобі”. “Не хочу,- сказав я цареві,- дай мені краще мою Оксану!””

Оксана не тільки примхлива красуня, але здатна на велику і віддану любов. Думаючи, що вона навіки втратила Вакулу, Оксана щиро сумує про юнака: “А навряд… чи в іншому місці де знайдеться такий молодець, як коваль! Він же так любив її! Він довше всіх виносив її капризи. І вся горіла; і до ранку закохалася по вуха в коваля”.

Щаслива розв’язка ще більше наближає повість до казки. Гоголь створює дивовижний синтез казкових персонажів чарівної нечисті і реально існуючих героїв. Цікаві картинки побуту, деталь українського національного костюма. Повість приваблива як дітям, так і дорослим. Кожен знаходить у ній “свої сторінки”.

“Стращная помста”- єдина в “Вечорах не хуторі” історична повість. Письменник малює в ній бурхливу епоху боротьби українського народу за свою незалежність з польськими феодалами – боротьби, в до торою український народ звернувся до немочі і підтримки російського народу. У цій повісті Гоголь передає старовинну народну легенду, рас… сказывающую про страшний злочин зрадника своїй батьківщині – огидного чаклуна.

Незважаючи на фантастичний елемент, в повісті відбилися реальні історичні події боротьби козацтва v іноземними загарбниками, з польською шляхтою. Гоголь, користуючись мотивами народних легенд, викриває чорну, огидну натуру зрадника, злочини якого не можуть знайти прощення і забуття навіть після століть.

Користуючись яскравими епічними фарбами народних песець, українських “дум”, Гоголь малює образ Данила Бурульбаида – доблесного патріоти, мужнього борця за батьківщину. Безстрашна б’ється він зі злим чаклуном, могутньою рукою знищує нахабних эахйагчщеов, обміном напали на його рідну землю.

Віщуючи епічну силу “Тараса Бульби”, “Страшна помста” звучить як героїчна поема, присвячена доблесті борцовпатриотов, самовіддано борються за незалежність своєї родиньь

Опис Дніпра проходить через всю повість, виражає її ліричну тему, надає’ глибину і узагальненість її образів. Велична картина Дніпра з ще більшою силою виділяє патріотичну тему повісті. Дніпро тут стає як би символом батьківщини, могутньої, величною і прекрасною. Поетичні образу, епічні картини, найбагатші фарби народних пісень і легенд широко використані Гоголем в “Страшної помсти. Сам ритмічний лад повісті звучить як пісня, як поетичне оповідання сказителябандуриста. Народність задуму – засудження зради батьківщині і прославлення вірності і доблесті відданих її. синів визначає і народність образів повісті.

Особливе місце займає в “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки” повість “Іван Федорович Шпонька і його тітонька”. В ній показана правдива картина побуту і звичаїв дрібнопомісного дворянства. Ця повість відрізняється від інших повістей “Вечорів” своїм сатиричним характером, їдко висміюючи паразитизм, духовну порожнечу провінційного суспільства.

У повісті про Шпоньке Гоголь показав безглузде і нікчемне існування нікчемного і нікчемного дворянинанебокоптителя, затхлий І кислий світ провінційного дворянства. Хоча Іван Федорович не позбавлений добродушності, скромності і сам по собі нешкідливий, ці якості не можуть хоч. скількись заповнити його нікчемність і внутрішню порожнечу, виправдати його безглузде, паразитичне существание в якості хоча і дрібного, але, “душевладельца”.

Образ Івана Федоровича Шпоньки відкриває галерею гоголівських дворян”существователей”. Вже тут Гоголь нещадно висміяв і засудив вульгарність вульгарного людини як визначив пізніше відмінну тему його творчості Пушкін.

Гоголь впевненою і вільної пензлем малює повсякденні, буденні картини поміщицького побуту, загострюючи в них типові риси, які набувають величезну викривальну силу. За зовні добродушним описом життя дворянських маєтків постає перед читачем бездіяльна, тваринна, зупинилася в своєму розвитку і в той же час наповнений дрібними, егоїстичними інтересами життя їх господарів. Це світ, з дитинства добре знайомий письменнику, світ достатку природних благ і в той же час повного духовного збідніння, дріб’язковість інтересів їх власників.

Малюючи правдиві картини побуту поміщиків, їх нібито безтурботного патріархального укладу, Гоголь показує, що в цьому поміщицькому глушині основною життєвою пружиною є користолюбство, нечесні вчинки і плутни.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: