Гоголь і його твори

Н. В. Гоголь разом з А. С. Пушкін та М. Ю. Лермонтовим вважається творцем нового напряму в російській літературі XIX ст. – реалізму. Зображення соціально-побутових подробиць життя звичайної людини (соціально-побутова деталізація), взаємовідносини людини з навколишнім його середовищем і впливу цього середовища на характер людини (соціальний детермінізм) приводили Гоголя до створення соціальних типів – т. е. персонажів, які концентрують найбільш характерні риси людей тих чи інших соціальних верств. Гоголь рельєфно змалював типові риси російських поміщиків, губернських чиновників (“Ревізор”), петербурзьких вищих сановників (одна значна особа в “Шинелі”; міністр в “Повісті про капітана Копейкине”), дрібних петербурзьких чиновників (Акакій Акакійович в “Шинелі”; Попріщін в “Записках божевільного”; Пирогов у “Невському проспекті”). Гоголь першим помітив і зобразив новий народжуваний в Росії 1830-х рр. соціальний тип “ділової людини” – шахрая-набувача (Чичиков в “Мертвих душах”).

Завдяки Гоголю в середині 1840-х рр. в російській літературі сформувалася “натуральна школа” – коло петербурзьких письменників, що групувалися навколо В. Р. Бєлінського (Н. А. Некрасов, Тургенєв І. З. А. В. Герцен, в. І. Даль, І. в. Панаєв, а також Ф. М. Достоєвський, В. А. Гончаров). “Натуральна школа та її послідовники (А. Н. Островський, Л. Н. Толстой, Н. С. Лєсков) тиражували реалістичні відкриття Гоголя, відкривши нові соціальні типи (жителі міських низів – двірники, шарманщики, пралі і т. д.; селяни, купці, солдати і т. д.) і перетворивши реалізм в загальноприйняту літературну систему “відтворення дійсності” (термін В. Р. Бєлінського).

Однак, говорячи про співвідношення між творчістю Гоголя і письменників-реалістів наступного покоління, слід пам’ятати слова П. В. Анненкова – одного з кращих російських критиків середини XIX ст. “Натуральна школа виникла під впливом Гоголя в тому сенсі, як пояснював його Бєлінський”.

А для Бєлінського найважливішим у Гоголя була насамперед соціальність і критична спрямованість його творів. Між тим абсолютно очевидно, що реалізм Гоголя ширше соціальної типізації. Художні принципи Гоголя можна було б назвати принципами яка синтезує. Його герої, його пейзажі, його сюжети, його соціально-побутова деталізація є свого роду яка синтезує моделями дійсності, а не просто “відтворенням” або “замальовками” з натури.

У зв’язку з цим треба згадати одне висловлювання Гоголя з приводу його власної комедії: “В “Ревізорі” я зважився зібрати в одну купу все погане в Росії, яке я тоді знав, всі несправедливості, які робляться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися над усім”. У цьому висловлюванні звертає на себе увагу поєднання слів “один” і “все”: “…в одну купу все погане…всі несправедливості…за одним разом посміятися над усім”.

“Зібрати в одному всі” – саме так можна охарактеризувати головний принцип поетики Гоголя (тому його можна назвати синтезуючим). Диканька, Миргород, повітове місто в “Ревізорі”, губернське місто в “Мертвих душах”, Петербург в циклі “петербурзьких повістей” – це не просто окремі географічні пункти, але узагальнено-символічні картини “всій” Малоросії (у “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки”), “всій” руській столиці (в “петербурзьких повістях”), “всій” руській провінції (в “Ревізорі”), “всієї Русі” (в “Мертвих душах”; Гоголь сам визначив в одному з листів 1835 р. до В. А. Жуковському суть задуму свого твору: “Вся Русь з’явиться в ньому”).

Однак не тільки “вся Русь” була об’єктом гоголівських узагальнень. Його художню інсталяцію можна назвати загальнолюдської, бо він сам намагався втілювати не лише національні риси російської або української житті, але і людства взагалі. Саме в такому ключі він коментував зображення губернських чиновників в “Мертвих душах” (“Збірний місто всієї темної сторони”; “все місто з усім вихором пліток – перетворення бездельности життя всього людства в масі”), зображення Хлестакова і хлестаковствующих персонажів “Ревізор” (“Всякий хоч на хвилину, якщо не на кілька хвилин, робився або робиться Хлєстаковим”). Саме в такому ключі можна пояснити і цикл “Миргород”, де Миргород – це не тільки назва конкретного міста під Полтавою, але і символічно синтезує образ “світового міста”, образ з’єднує чотири іпостасі людського буття: ідилію сімейного життя (“Старосвітські поміщики”), війну (“Тарас Бульба”), зіткнення з надприродними силами (“Вій”), нудьгу повсякденності (“Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”).

Можна було б назвати такий принцип поетики Гоголя “поэмным”, бо саме слово “поема” зв’язно в художній свідомості Гоголя з ідеєю вирази “в одному всього”. Ще на початку свого творчого шляху (на початку 1830-х рр.) Гоголь виношував плани всеосяжного праці з загальної історії. У статті “Про викладання загальної історії” він визначав головний предмет своєї праці так: “Загальна історія…повинна обнято…все людство…зібрати в одне всі народи світу, розрізнені часом, бува, горами, морями, і з’єднати їх в одне струнке ціле, з них скласти одну величну повну поему”.

Невипадково Гоголь поставив слово “поема” в якості головного назви свого заповітного твори – “Мертві душі” (на обкладинці прижиттєвих видань першого тома “Мертві душі”, виконаної за ескізом Гоголя було надруковано саме слово “поема” – як символічний знак того, що в цьому творі буде показана “вся Русь”).

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: